Короткий сюжет "каторжна" гриниченко

Її тільки й звали — каторжна. Мачуха примушувала виконувати всю хатню роботу, кричав п'яний батько, знущалися мачушині діти й хлопці та дівчата на вулиці.

Мала Докія тільки мовчала, дивилася спідлоба вовчим поглядом. Ніколи не плакала й не просилася, як не били, чим ще більше (гнівала мачуху. Одного разу підгледіла мачуха, як Докія гралася з її маленьким сином, просила поцілувати її, бо ніхто тут до неї добре не ставиться, не любить і не жаліє. Вона її висміяла й звеліла півторарічній дитині вдарити дівчинку. Та вдарила. Більше каторжна не підходила до дітей. На вулиці на образи відповідала кулаками. Ховалася од людей у гущавині садка, біля калини, виповідала тій своє горе. Мачушині діти підслухали й розповіли своїй матері. Та (побігла із сокирою й зрубала кущ — щоб мовляв, од роботи тут не ховалася, хоч Докія просила та молила її, не робити цього. Потім потягла дівчинку за волосся до хати.

Минули роки, стала Докія дівчиною, але життя її не змінилося. Як і раніше, била її мачуха, пригнічувала, зневажав п'яний батько. (Подруг не мала — соромно вийти в дранті на вулицю. Так зачерствіла, що відіпхнула Христю, котра хотіла з нею потоваришувати. Почала замислюватися над тим, навіщо живе, за що їй така кара. Мучилася, журилася й захотіла помститися.

Одного разу мачуха послала її до тітки Одарки глечика попрохати. А там у хаті вечорниці були. Парубки-шахтарі в червоних сорочках, у гарних чоботах, одержавши на шахті гроші, пригощають дівчат. Співають пісень шахтарських, один на гармонії грає. Докія зайшла, парубок, що грав, кинувся до неї, обняв. А вона його відпихнула та й утекла.

Але його чорні брови запали в душу, ніч не спала. Потім усе у вікно його видивлялася. Якось зустрів дівчину той парубок на леваді увечері. Схопив за руку, не дав утекти. Потім обійняв, поцілував.

І Докія покохала Семена всім серцем. Виходила до нього в садок обнімалися-милувалися. Пройшла весна, літо, минулося й щастя Якось Семен попрощався — і зник зовсім. А зустріла на вулиці вилаяв каторжною, відвернувся. Дівчата побачили — регочуть. Сказали, що він уже давно до Пріськи ходить.

Серце Докії запалало жагою помсти. На вечорницях Семен знову від неї відвернувся. І вона вирішила спалити хату з усіма, хто над нею сміявся. Побігла додому по сірники, зайшла з боку повітки, знайшла віхоть сухої соломи й, не тямлячи себе, запалила. Потім згадала, що в хаті дочка господині вечорниць, Санька, яка так прихильно до неї ставилася. То це й вона згорить? Не думаючи, Докія кинулася на вогонь і стала тілом своїм гасити. На крик вибігли дівчата й хлопці, врятували її.

Але вона, обгоріла, довго не прожила. Поховали її, ніхто й не по жалкував за нею, не поплакав, хіба що дівчина Санька.

Ой високо сонечко зиходить, А низенько заходить, Ой наш пан, і наш пан отаман Та й по риночку ходить, Своїм хлопцям, а бравим молодцям Словесно і каже: «Гей, ой ви, хлопці, ви, добрі молодці, Та вставайте, вози мажте!» Гей, хлопці встали, вози підмазали, Нові ярма понаривали, Гей, нові ярма понаривали, Сірих воливпозапрягали. Вози риплять, а ярма бряцають, Сірі воли ремиґають, За ними йдуть молоді чумаки, Кнутиками махають Ой як узяли наші чумаченьки З-під буерака виходити, Ой як і взяли ворожі здобишнички Частому до нас доездить; Ой виїхало ворожих здобишничкив Сорок коней ще й чотири, Ой як стали вони свідомо возів, — І а всі вози запинили: «Ой ви, чумаки, всі ви яретичи, Багацько грошей є у вас?» «Гей, чи є у нас гроші, здобишнички, Сорок тисяч ще й чотири!» «Ой ви, чумаки, всі ви яретичи, Який у вас і отаман?» Ой як зійшлося наше суспільство І докупи головами, Як пощитали, зараз і сказали: «Гавриленко — наш отаман!» Ой як вискочив ворожий здобишничок Та й на коня вороного, Ой як ударив срібним списом у груди — Аж йому спис зогнувся: Ой Гавриленко варто, не заступився — Обернувся, посміхнувся... «Ой що ж ми будемо, наше суспільство, Що ж тепер будемо робити, Ой що багато ворожих здобишничкив З цього світу і губити?! Ой піднімайте, хлопці, вийя вгору, Таганами пидоприте, Ой беріть з возів, беріть шнуровання Ще й ватажку почепите!» Гей, ось же тобі, превражеский ватажку, Та й на світі не жити: Ой оце ж тобі, превражеский ватажку, Нас десяти не побити!

  Твір на тему "Діла добрих оновляться, діла злих загинуть":

  Тарас Грирович Шевченко - справжній мудрець, пророк української літератури. У своїх творах він оспівував незалежність, духовну свободу, щирість. Часто у текстах Кобзар звертався до біблійних мотивів. Тарас Григорович такими словами у творі "Давидові псалми" проголошував віру в Божий закон: "Діла добрих оновляться, діла злих загинуть".

  Творчість Шевченка надзвичайно широка та різнобічна. Проте єднає її щира любов до рідної землі, українського народу, за щастя якого він молився неустанно. Ми, нащадки Кобзаря, повинні прислухатись до його порад: творити добро, передавати надбання у спадок, розвиватися духовно та постійно рости.