Твір на тему світ лови в мене та не спіймав сковорода

«Світ ловив мене, та не спіймав» (Г. Сковорода)

Бог вділив усіх грунтами – 
Це пропасти може теж. 
Жереб мій із бідняками...
Григорій Сковорода 

…Світає. Ранок дихає свіжістю, повіває прохолодний вітерець, сумна верба купає в Мінозі свої зелені віти. Чути ґелґотання гусей... І сопілка, люба серцю сопілонька! Дитинство... Натруджені руки старенької мами, передчасно посивілий батько... Ну годі, годі вже. Пора... 

Вітре-цигане, кличуть в дорогу 
Гори високі, далекі краї, 
Трави у росах, місяць і зорі, 
Вогнища ночі й думи сумні... 

І знову в дорозі мандрівний філософ. За спиною все та ж худа торбинка, а в ній — скибка житнього хліба, та ще сопілка... Угорщина, Словаччина, Польща, Петербург, Братислава, Відень, Будапешт; університети, лекції, бібліотеки, філософські праці, іноземні мови, диспути. Не шеляги в кишені, але ж нові знання, нові ідеї!.. А далі.., далі Україна... 

Стоїть явір над горою, 
Все киває головою, 
Буйні вітри повівають, 
Руки явору ламають. 
А вербички шумлять низько, 
Заколишуть мене в снах, 
Тут тече потічок близько, 
Видко воду аж до дна... 

країна. Тут пізнав Сковорода і «панську ласку», і ненависть, і заздрість, бо бачив усіх «народних пиявок» наскрізь: 

Той безперервно стягає поля, 
Той іноземних заводить телят. 
Ті на ловецтво готують собак, 
В сих дім, як вулик, гуде від гуляк... 

Та нікого не боявся мудрий філософ, а тільки казав: «Я дуже задоволений тим, що не подобаюсь мерзотникам, похвально не подобатись поганим». 

Не раз хотіли заманити українського волелюба до «золотої клітки», але не спокушавсь Сковорода ні різноманітними посадами, ні високими чинами — «своя сопілка та вівця дорожча царського вінця». «Дивак, — гадали, — не від світу цього. Як можна відмовитись від теплого місця під сонцем, від благ, почестей?». Та «не все те не вірне, що тобі не зрозуміле». Свобода, вольність — ось справжня цінність, її не купити за всі скарби світу!

Що є свобода? Добро в ній яке є? 
Кажуть, неначе воно золотеє? 
Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото, 
Проти свободи воно лиш болото. 

Отак і мандрував вільний у думках своїх Сковорода від села до села. У сірому баєвому сурдуті, в українській баранячій шапці, уже не молодий, з палицею в руках, але... завжди замислений. І всюди зустрічали його як рідного, приймали як найпочеснішого гостя... Не нажив народний мислитель ані золота, ані срібла, але не заради того й приймав його народ під стріхи свої: разом із Сковородою до хати входили дружня бесіда, добрий настрій, доброзичлива порада, влучний жарт. Він відкривав простому людові свою бунтівну палку душу, полум'яним словом проповідував свої ідеї, розвінчуючи світ багатіїв і нероб. 

І виламавши палицю із тину, 
Він темними байраками пішов, 
Кріпацьким діткам викладать латину, 
Бентежити думками рабську кров... 

Великий людинолюб і оптиміст, Григорій Савич переконував шукати щастя не в чинах і маєтках, а в праці, розвиваючи природні здібності. Він сам відмовився від усього — не мав постійної домівки, родини, носив у заплічній торбині лише найпотрібніші речі й сопілку. Мабуть, саме в свободі, у відірваності від мирської суєти, бачив він своє щастя, і ніколи не жалів про такий вибір... 

...Від села до села мчить курними шляхами Харківщини розкішна карета. У ній — петербурзький вельможа, посланець її величності — самої Катерини-цариці. Йому велено розшукати мандрівного філософа з дивним прізвищем Сковорода й запросити до столиці, щоб поставити «гострий розум» його На службу самодержавству, а не вбогому людові, з яким він охоче спілкувався. 

Мчить карета від села до села, усе питається вельможа, де знайти того філософа, а у відповідь одне: 

— Був, але вчора пішов. 

— Куди? 

— Спершу отак прямо й прямо, а куди потім звернув, не запримітили... 

Любое произведение ценно прежде всего тем, как оно отвечает на важнейшие вопросы современности. Роман Достоевского «Преступление и наказание» — одно из выдающихся произведений мировой литературы, это «энциклопедия» жизни России 60-х годов, книга великой скорби, раскрывающая бесчеловечность буржуазно-крепостнического общества. 
Создавая свое произведение, Достоевский хотел показать внутренний мир жителей Петербурга из бедных кварталов, условия, в которых они живут, их отношение к жизни, поиски выхода из мира расчета и наживы в царство настоящей, доброй правды. Это и стало основной идеей романа. 
В романе все взаимосвязано: образ жизни, мысли, поступки. Живя в тесных каморках, не имея возможности уехать за город даже летом, люди живут в состоянии постоянного уныния, проводя большее свое время в пивных. Безысходность становится лейтмотивом романа. И неудивительно, что у одного из этих людей, Родиона Раскольникова, возникает идея изменить свое существование. Положение безнадежности, тупика толкает его на моральное преступление против самого себя. 
Замысел его страшен, потому что к цели он идет, совершая убийство, но преследует Раскольников благородные цели. Убив старуху, Родион собирался отдать деньги нуждающимся, опираясь на услышанные слова: «Одна смерть и сто жизней взамен — да ведь тут арифметика!» С другой стороны, он хотел проверить свою идею о существовании людей, которым разрешено совершать убийства, и людей, которые этого делать не могут. Кроме того, он хотел испытать на себе свою идею: «Тварь ли я дрожащая или право имею?» И, совершив преступление, Раскольников понимает, что принадлежит ко второму типу людей. 
В романе одно из главных мест занимает религиозная тема. Своим преступлением Раскольников нарушает главные христианские заповеди. Одними из самых важных являются идеи смирения и раскаяния. Родион не понимает своей вины с этой точки зрения, а именно это, по мнению автора, заставляет героя мучиться, меняет его. жизнь. 
Не только Родион Раскольников переступает через христианские заповеди, их нарушает и Соня Мармеладова. 
Соня Мармеладова, чистая и невинная девушка, не в мире наживы заработать денег честным трудом, вынуждена торговать собой, преступая нравственные законы. Идея самопожертвования, отказа от себя, воплощенная в Соне, поднимает этот образ до символа страдания человеческого. Страдание слилось для Достоевского с любовью. Соня — олицетворение любви к людям, именно поэтому она сохранила нравственную чистоту в той грязи, в которую бросила ее жизнь. Кроме того, Соня очень религиозна, она свято верит в существование святых и во все, о чем написано в Библии. Через эту веру она находит свое успокоение. Родион терпит муки, потому что у него нет той поддержки, какая есть у Сони со стороны Бога. Чтобы облегчить мучения Раскольникова, Соня предлагает ему публично покаяться — это тоже одна из христианских традиций. Однако, заметив, что его не понимают, Раскольников оставляет эту затею. 
Все дело в том, что причина его переживаний заключается в нем самом. По характеру Родион Раскольников добрый, мягкий человек, тому подтверждение его поступок в доме Мармеладовых, когда он отдает свои последние деньги. 
Совершая преступление, он делает что-то противоестественное по отношению к себе же. Раскольников испытывает отвращение и ненависть и к себе, и ко всем. 
Сон, приснившийся накануне убийства, про жестокое убийство лошади говорит, что героя возмущает насилие над живым существом. Достоевский усугубляет положение героя, хочет до конца показать, что происходит с человеком, переступившим запретную черту, человеческую природу, поставившим себя наравне с Богом, создавшим людей. Мало того что у Раскольникова после убийства начинается нервное расстройство, с ним происходит самое страшное, что может быть: он теряет связи с окружающими людьми, отрезает себя «ножницами» от тех, кому сострадал. И уже самые близкие люди не в силах ему
Высок в нравственном отношении Порфирий Петрович. Познакомившись с Раскольниковым, он понимает, что это и есть убийца. Но следователь также увидел, что Родион не обычный преступник, который убил с целью грабежа. В нем заговорила профессиональная гордость: он захотел, чтобы Раскольников сам признался в своем преступлении. 
Этим он и герою, и не только потому, что тот пришел с повинной, это повлияло на мнение героя о своем преступлении. Хотя раскаяние придет гораздо позже, эти дни тяжелых раздумий стали первыми шагами к нему, к раскаянию. 
В романе показаны три идеи: идея Сони о смирении, о всемогуществе Бога, а также идея Свидригайлова, с ее амбициозной направленностью, что он самый, самый... Между ними идея Раскольникова. Это потому, что Сонино видение мира возвышенно, а Свидригайлова — низко, Родион же 

Так,я погоджуюсьз думкою про те,що легше тобі на душі стане,як пісня до твого серця загляне.    Тому,що без пісні немає життя .Пісня це життя,душа,без пісні небуло б ні рослинки, ні тваринки.Раніше піснею,молоді люди розказували свої почуття дівчатам,яких вони любили.

як доказ цього хочу навести приклад.Опера Весілля Фігаро побудована на багатьох пыснях про життя та любов.Молодий слуга Фігаро признається в коханні Сюзанні і відіграють весілля.

В наш час пісні співають,для того щоб підняти настрій, або чогось іще .

Звідси можна зробити висновок,що Легше тобі на душі стане ,як пісня до твого серця загляне