Твір на тему "світ української літератури"

У кожного народу є власні майстри слова, що стали символами нації. Для українців це Тарас Григорович Шевченко, для росіян – Олександр Сергійович Пушкін, для англійців – Вільям Шекспір, для німців – Йоганн Вольфганг Гете. Цей перелік можна продовжувати безкінечно. У творчому доробку кожного з цих митців є багато геніальних творів, віршів чи прози, які вважаються перлинами літератури. І не лише літератури окремого народу, а й загальносвітової. Саме тому кожна нація пишається своїми поетами та письменниками.

Література – це сукупність творів, написаних різними поетами та письменниками, у різних країнах та різними мовами. Митці порушують безліч цікавих та актуальних питань у своїх романах, оповіданнях та віршах. Деякі з них стосуються лише певного народу. Наприклад, визвольна боротьба за незалежність чи тема кріпацтва в Україні, про які ми можемо прочитати у геніальних поезіях Тараса Григоровича Шевченка. А деякі проблеми будуть актуальні для усіх націй, тому їх називають загальнолюдськими. Найчастіше це філософські проблеми пошуку сенсу життя або тема кохання, яка буде актуальною у всі часи і в усіх народів. Для того, щоб твори певного письменника чи поета стали зрозумілими для представників інших країн, їх перекладають на різні мови. Саме завдяки талановитим перекладачам ми зараз можемо читати українською мовою дуже багато творів світової літератури, починаючи від «Одіссеї» Гомера і закінчуючи сучасними книжками, як наприклад, історії про Гаррі Поттера від Джоан Роулінг. Так само іноземці можуть читати англійською, німецькою та іншими мовами твори українських письменників та поетів: Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Панаса Мирного тощо.

Все це і є література. За шкільною програмою ми знайомимося з найвидатнішими зразками української та зарубіжної літератури. Ми вчимося аналізувати зміст творів, характеризуємо персонажів, визначаємо проблематику. Перед нами постають картини з життя та побуту різних людей, представників різних професій та різних народів.

Знайомлячись з літературою інших народів, ми розширюємо власний світогляд. А пізнаючи світ української літератури, ми вчимося цінувати надбання власного народу. Ми пишаємося мудрість й талантом наших майстрів пера. Саме тому дуже важливо вивчати літературу не лише свого народу, а й інших. Як писав Тарас Шевченко: «І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь».

ПАСПОРТ ТВОРУ Рід літератури: філософська лірика. Жанр: вірш-медитація (молитва). Мотив: звернення ліричного героя до Бога із проханням не осудити його за глибоку віру і надію, бо утверджує безсмертя людського духу. Ідея: утвердження сили людського духу, прагнення не згубити у тяжких випробу­ваннях самоідентичності, неповторності своєї долі. Віршовий розмір: дактиль. Римування: перехресне. Художньо-стильові особливості:  епітети: «гнів пречистий»; «мале людське життя»; риторичне звертання: «Господи...»; метафори: «вірою тугу розвіюю», «надією довжу його в віки». Примітки: В основу вірша «Господи, гніву пречистого...» покладено канон, запропоно­ваний християнським богословом VIII ст. Іоаном Дамаскіном, як «сходження розуму до Бога, прохання погрібного в Бога».  Поезія «ГОСПОДИ, ГНІВУ ПРЕЧИСТОГО...» — це стоїчна поезія, що утверджує впевне­ність ліричного героя в тому, що він зможе вистояти, не зрадить себе й своїх переконань. Автор говорить про власну силу і незламність: «Де не стоятиму — вистою». Він показує свою непідвладність обставинам, непорушність принципів за жодних умов. Тільки так можна зберегти моральну повноцінність. У Богові й матері він бачить духовних провідників, що визначають внутрішнє обличчя люди­ни. Адже для двобою з державою смерті потрібна незаплямована душа. Сила народжується у ви­пробуваннях. Ліричний герой протидіє внутрішній слабкості («тузі»), щоб не зрадити духовному покликанню (бути таким, яким «мати родила»), він сприймає трагічні обставини існування («біду») як б формування внутрішньої сили. Бога — як символ людської совісті, віри в добро і справе­дливість — Стус згадує доволі часто. Поет звертається до нього в часи, коли йому нестерпно важ­ко, він шукає в ньому опори, дивиться на своє життя крізь призму Божих заповідей.

Объяснение:

Рід літератури: лірика.

Жанр: вірш.

Вид лірики: філософська.

Тема: розповідь ліричного героя-сина про материнську любов, гімн материнству.

Ідея: уславлення материнської любові, заклик шанобливо ставитись до матерів. 

Основна думка: материнський рушник для дитини — щастя, доля, любов. 

Епітети: далека дорога, солов'їні гаї, незрадлива ласкава усмішка, засмучені очі, очі хороші, тихім шелесті. 

Порівняння: "простелю, наче долю".

Звертання: «Рідна мати моя».

Образ-символ: рушник (оберіг родини), дорога (життєва дорога), мати (любов, турбота), очі (дзеркало душі), діброви (рідна земля).

Надеюсь,что