Портретна характеристика алі із казки галини малик "незвичайні пригоди алі в крайні недоладії".

Алі:капрізная непослушная после недоладії добра слухняна

"Іван був дев’ятнадцятою дитиною в гуцульській родини Палійчуків». Виплеканий дивовижною і таємничою природою Гуцульщини, ріс він розумним і допитливим хлопцем. Але був не такий, як усі діти: «Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і не відоме нікому або без причини кричить». Щось незрозуміле для оточуючих ховалося в його очах, таке, що і мати відвертала від нього очі. Іноді їй здавалося, що це не її дитина, а «бісеня»"

"Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якою ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки"

"Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав вже багато. Умів знаходити помічне зілля... Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку... , що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири..."

"...несподiвано зовсiм, коли вiн зводив очi на зеленi царинки, де спочивало в копицях сiно, або на глибокий задуманий лiс, злiта до нього давно забутий голос:

   Iзгадай мнi, мiй миленький, 

   Два рази на днину, 

   А я тебе iзгадаю 

   Сiм раз на годину... 

Тодi вiн кидав роботу i день пропадав"

"I коли так молились, Iван був певний, що за плечима у нього плаче, схилившись, Марiчка..."

"Безжурна молодiсть й радiсть знову водили його по сих безлюдних верхах, таких мертвих й самотнiх, що навiть лiсовий шепiт не мiг вдержатись там та спливав у долину шумом потокiв"

Життя Кайдашів було більш-менш мирним, доки Карпо та Лаврін не оженилися. Після одруження синів починається нещадна боротьба за «твоє» і «моє». Кожен із синів вважає себе справжнім господарем. Сварки між ними ведуться за розділ батьківського господарства. Молодиці й собі готові повидирати одна одній очі за якісь мотовила чи кухлі. У цих постійних сварках проявляється дріб’язковість героїв. Син б’є батька, невістка виколює свекрусі око. І за що? За те, що при сварці Мотрина дитина розбила кухля Кайдашихи. І ось уже в обох хатах повно ґвалту: летять горщики та полумиски, кричать діти.
 Куди може піти Кайдаш, щоб не бачити бійок та не чути сварок? У шинок. Тут він виливає своє горе за чаркою. Це доводить його до білої гарячки, і він потопає майже у калюжі. Карпо стає грубою, черствою людиною, яка не поважає рідних батьків, але постійно відстоює своє право на «моє». «Ходім у волость,- каже Карпо братові,- бо я своєю часткою не поступлюся». Лаврін теж втрачає свою ліричну душу. Він, як і Карпо, вперто бореться за своє «моє». Гине і прекрасна душа Мелашки, яка потрапила в це пекло. Вона разом зі свекрухою щодня лається з Мотрею. Кайда-шиха готова з’їсти свою старшу невістку. Хто ж винен в тому, що люди з прекрасними рисами гинуть морально? Винен у цьому існуючий лад. В обставинах експлуататорського ладу ці риси і чудові здібності героїв не можуть розвиватися, вони гинуть під впливом соціального зла - приватної власності. Ці риси вдачі та здібності витрачаються не на користь суспільству, а на боротьбу за «твоє» і «моє». Ус ю свою енергію, свіжі сили зовсім молоді люди віддають сваркам, лайкам та бійкам.
І навіщо цих безкінечних конфліктів?  Усього цього можливо було б уникнути.Для початку досить того щоб вони почати висловлювати свої думки без галасу і постаралися б зрозуміти опонента, погодитися на перемир'я і відшкодувати збитки щоб у подальшій бесіді не нашкодити собі.