Кайдашева сімья 1. хто перший починає конфлікт в родині? 2. яку іншу кінцівку твору, я можу запропонувати (5-6 речень)

Часто, конфлікти у відносинах між поколіннями виникають внаслідок провокації Кайдашихи. Згадаймо її поведінку після того, як Мотря почала жити з Карпом та Кайдашами в одній хаті. Спочатку вона вдавала добру свекруху, проте надалі Кайдашиха почала діяти згідно із своїм справжнім характером. Також конфліктні ситуації створювала Мотря, яка не хотіла іти на компроміси
Оригінальна кінцівка твору, як відомо, не влаштувала тогочасну владу і автор був змушений її переробити. Як по-іншому можна завершити твір?
Причина, по суті, не в грушці, а у взаємовідносинах членів сім'ї. Я  не проти щасливої розв'язки. Як це зробити? Треба скласти сюжет так, щоб сім'ї об'єдналися під впливом якоїсь події. На мою думку, молоде покоління по-новому дивиться на світ і тому саме Мотриним і Мелащиним дітям належить така собі "миротворча місія". Незважаючи ні на що двійко дітей могли б стати друзями нерозлий-вода, як це сталося і в "Тінях забутих предків", коли дівчинка першою простягнула цукерку хлопчику, який її образив. Саме компроміс покладе край ворожнечі у Кайдашевій сім'ї.
 

1.пейзаж

2.в 9 років "Надія"

3.Головні герої «Федько халамидник»: Федько, Толя, Стьопка, Льонька, Спірка, Гаврик, Іван (батько Федька), Іваниха.

4-

5-

6.Згодом в цьому славетному університеті Юрій викладав медицину та астрономію, а в 1481-1482 роках був його ректором. 7 лютого 1483 року в Римі Юрій Дрогобич видав латинською мовою книгу "Прогностична оцінка поточного 1483 року", що є першою відомою на сьогодні друкованою книгою українського автора.

7.Казка

8.Кульмінація: розповідь велосипедиста про чудовисько, яке начебто живе в озері

9.Тореадори з Васюківки

10-

11.Зав’язка: Клим потрапляє до секретної лабораторії ТТБ.

12.До гумористичних творів традиційно відносять жанри: анекдот, байка, усмішка, гумореска, співомовка, фейлетон.

Характеристика образу Михайлика.

   Михайлик – головний персонаж автобіографічної повісті «Гуси-лебеді летять». Таким чином автор згадує своє дитинство, коли йому було приблизно десять років.

  Михайлик – нащадок колишніх кріпаків, адже «народились мої дід та баба ще кріпаками, побралися уже вільними». Родина була бідна, проте дружня, трудолюбива та людяна, коли «недобре слово з їхніх уст не торкнулося жодної людини». Хлопчик з дитинства зазнав нужди, але це не зчерствило його дитячу душу. Працьовита родина хлопчика завжди жила по-совісті, дід Дем'ян заслужив неабияку повагу від односельців. Спілкування з дядьком Себастьяном, Любою теж залишило добрий слід в душі хлопця. Попри усі материні причитання чи «духопелики», Михайлик відчував любов  та піклування до себе з боку рідних. Дід залюбки зробив йому власними руками іграшку, недоспаними ночами мати просила кращу долю для сина, батько в холодну пору носив хлопчика на руках до школи, навіть корову-годувальницю бідній селянській родині довелося продати, аби хлопець міг продовжити своє навчання.  

    В автобіографічній повісті автор уникає свого портрету, але з окремих фрагментів (ноги несуть, кучерява голова, мама називає клаповухим, схожість з вітряком, воєнний тривожний час для родини з нестатками) можна зробити висновок, що Михайлик – це спритний та завзятий хлопчик худорлявої статури.  

    Михайлик добрий, працьовитий, милосердний, щедрий, кмітливий, наполегливий, здібний, товариський. Допитливість Михайлика часто проявлялась у розмовах з дідусем Дем'яном, дядьком Себастіяном. Багата творча уява зміцнювала єдність природи та душевного дитячого світу. Звичайно, як і всі діти, любив побешкетувати, бо розбив ночовки на ковзанці, без дозволу заради книжки взяв з дому гарбузове насіння, хитро намагається уникнути материних докорів.

    Його гарні риси характеру відбилися у багатьох роздумах та вчинках. «Охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вреднючу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом», - так згадує про себе автор. Здібний хлопець у дев'ять років самотужки навчився читати. На жаль, без учительської поради, «немало проковтнув добра і мотлоху», коли казки навчили фантазувати, пробудили творчу уяву, натомість інші породжували дитячі страхи. Мова персонажа колоритна та дотепна, багата на влучні вислови, приказки, гумор. Він не лицемірить, не підлещується перед поповичем чи Юхримом Бабенком. Товариський хлопець швидко заприятелював з дівчинкою Любою, яка зі співчуттям поставилась до нього після смерті дорогих дідуся та бабусі. Адже теж був добрим, небайдужим та милосердним. Не в гарбузового насіння для голодних жебраків з Херсонщини, щедро ділився горохом зі зголоднілими однокласниками під час вистави. Коли мати забрала каганець, проявив кмітливість, щоб уночі продовжити улюблене заняття – читання книжки. За жагу  до навчання, старанність та наполегливість Михайлик отримав похвалу перед батьками від учительки. «Міг похвалитися, що мама одразу має школяра не першої, а другої групи».

    Образ Михайлика переконує, що за будь-яких обставин треба залишатися людиною, не загубити милосердя та доброту, вірити у краще майбутнє і наполегливо йти до нього.

Объяснение: