Потрібні цитати по обрузу павлуся ( а. чайковський "за сестро")

• «Дід Андрій вважав своїм обов’язком привчити Павлуся до лицарського ремесла. Вчив його їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука й орудувати шаблею. Часом оповідав йому про Запорожжя, про козаків, їхні звичаї та про всі походи й пригоди із свого життя».
• «Павлусь мріяв про те, коли й він підросте, стане славним козаком».
• «Здається, не було нічого такого, чого б Павлусь для Гані не зробив».
• «Павлусь підніс вгору свого супротивника та, як лише цей відстав від землі, розмахнув ним і кинув на землю». • «Павлусь дивився на те все наляканими очима. Йому здавалось, що це якийсь страшний сон, з якого не можна прокинутися».
 • «Його огорнув страх. У його уяві татарва була такою, що її ніхто не переможе. Дідусь розказував йому, як козаки били татар, та ось він бачив, як татарви нічого не стримало, і дідусь, і багато інших дужих козаків полягли».
 • Непорадний: «Козакові соромно плакати, ось що. Виростеш — козаком станеш, тоді й засоромишся».
• «У Павлуся забилося серце, коли почув сотників наказ. Він сьогодні побачить те, що від дідуся стільки наслухався. Побачить, як козацтво стрінеться з татарами, тими страшними чортами, що цієї ночі так лютували в вці».
• «Злодії, пси, чорти! Ви дідуся вбили, ви маму вбили, ви сестру забрали! Ось тобі, ось тобі! — Тепер Павлусь отямився. Він перший раз убив людину. Йому стало страшно, в очах потемніло, і він зомлів. Його взяв на руки Степан і став відтирати».
• І він уявляв собі свою любу сестричку, як її татарин веде на мотузці на базар. Як її поганці оглядають та торкають, а відтак везуть у далеку турецьку землю, геть за море, і звідти ніколи їй не вернутись».
 • «Хіба ж, тату, так її нещасну, залишимо без
 • «Дідусева наука стала йому в пригоді. «Ось це Великий Віз, а ця зоря над нами — то показує північ. Ну, навпроти неї мусить бути південь”».
• Недоля: «Як хлопець з цього вийде цілий, то знайте, що з нього кошовий буде».
• «Хлопець за ці два дні освоївся зі степом і татар тепер не боявся. В нього ж була шабля й два пістолі,— то не те, як він тікав з вки. Тепер він уже між козаками бував у поході і бачив, як татар б’ється».
• «Продав ти мене, юдо, Бог тебе певно покарає. Вони мене завезуть в Крим, то, може, й сестру легше знайду».
 • «Помагав татарам у всьому і вчився запопадливо татарської мови. Він був тямущий, і татари не могли надивуватись. Хлопець вдавав із себе до всього охочого, щирого і виконував усі роботи вправно».

Як часто ми чуємо вислови: "козацька відвага", "козацька мужність", "козацька демократія", "козацькі закони"
хто ж вони, оті козаки? якими вони були? яка їхня роль в історії вашої держави?
горді сини вільних степів, безмежно сміливі, витривалі, вольові, вірні у дружбі і безпощадні до ворогів, зі своїми цікавими, оригінальними звичаями. скажімо, коли обирали (зверніть увагу: обирали! ) старшину, то змушували обраних схилити голову і кидали в них груддям землі, щоб не гонорилися перед рядовим козацтвом. або ритуал поховання: загиблого козака клали посеред степу, і ціле військо козацьке проходило повз нього без шапок, бо в шапці кожен ніс землю та висипав як данину пам'яті полеглому. і виростали у степу високі могили. славилися ці горді лицарі глибоким патріотизмом і безмежною вірністю вірі християнській. можна було всю шкіру козака порізати на паси, можна було розтяти груди і вирвати серце (згадаймо пісню про морозенка), можна було посадити на палю, як славного гордія чурая, але не можна було зробити козака рабом.
про це співалося в піснях і думах, про це писали письменники. опоетизований і проклятий, шанований і зневажений постає перед нами
богдан у сяйві слави перемог і в гіркій смуті поразок, суперечливий, але завжди відданий україні.
славні лицарі окремих повстань і великої визвольної війни за долю україни богун і кривоніс, залізняк і гонта. з дитинства захоплюємося ми гордою незламністю тараса бульби та його сина остапа (микола гоголь "тарас бульба"). схиляємося ми перед мудрістю і героїзмом батька і сина шрамів (пантелеймон куліш "чорна рада"). до того ж часто трапляється саме таке: батько і син. козацьке лицарство як прапор передавалося з покоління в покоління. славить козаків тарас шевченко, присвячує їм роман-епопею "богдан хмельницький" і однойменну драму михайло старицький.

Лицарі України - це козаки. Вони були мужніми воїнами и захисниками своєї рідної батьківщини.

Горді сини вільних степів, безмежно сміливі, витривалі, вольові, вірні у дружбі і безпощадні до ворогів, зі своїми цікавими, оригінальними звичаями. Скажімо, коли обирали (зверніть увагу: обирали!) старшину, то змушували обраних схилити голову і кидали в них груддям землі, щоб не гонорилися перед рядовим козацтвом. Або ритуал поховання: загиблого козака клали посеред степу, і ціле військо козацьке проходило повз нього без шапок, бо в шапці кожен ніс землю та висипав як данину пам'яті полеглому. І виростали у степу високі могили. Славилися ці горді лицарі глибоким патріотизмом і безмежною вірністю вірі християнській. Можна було всю шкіру козака порізати на паси, можна було розтяти груди і вирвати серце (згадаймо пісню про Морозенка), можна було посадити на палю, як славного Гордія Чурая, але не можна було зробити козака рабом.

Объяснение: