Твір-роздум на тему "щасливий, не той кого люблять, а той хто любить"

Кожна людина має свій шлях у житті, шлях радостей і печалей, турбот і піклувань, любові і розчарування, шлях вічності і шлях скінченності. Кожен шукає в житті собі друга, партнера, того, хто здатний зрозуміти, розділити радощі та печалі. Усі ми прагнемо любові, прагнемо любити і хочемо, щоб любили нас, а для цього потрібен об’єкт нашої любові. Саме це штовхає нас шукати ту єдину (єдиного), котра стане втіленням наших мрій і сподівань.

Більшість людей можуть сказати, що вони закохувались, але чи любили - це вже інше питання. Любов і закоханість, що ж це таке? Коли ми юні, то так часто плутаємо ці кардинально різні поняття. От, наприклад, молодий хлопець познайомився з дівчиною, а вона виявилась не тільки красива, а й розумна, не тільки розумна, а й добра, весела, кмітлива, така, що й словами не передати. Загалом: « Я її люблю». Пройшов місяць ( в кожного свій термін), а вони вже й дивитись одне на одного не хочуть. В чому тут справа? «Любов ніколи не минає» ( 1Кор 13), а це минуло, отже, - це не любов. Закоханість входить до розряду почуттів, на кшталт, гнів, сум, радість, вони, як феєрверк, скоро загоряються, але дуже часто так само скоро затухають. Тому не обманюймо себе, це ще далеко не любов, хоча і може нею стати. Закоханість - це володіти (брати): «Вона мені сподобалась, я хочу, щоб вона була моя». Такий підхід нагадує похід до супермаркету: «Яке ж молоко вибрати, о, це гарне з вигляду, візьму і вип’ю, а пакет викину». Так ми іноді сприймаємо людей. Любов ж - це дар (давати).

Тож все-таки чому ця «любов», як думав хлопець, пройшла? Бо з’явились певні труднощі, іншими словами, страждання, де треба не тільки брати, а й щось давати. Страждання вбиває закоханість; любов вміщує його. Закоханість легка, але вона спустошує; любов важка, але вона наповнює. Тому й не треба розкидатись словом «любов», бо сказати «я тебе люблю» займає кілька секунд, а показати як - ціле життя! Закоханість відрізняється від любові так само, як марновірства відрізняються від віри, як відрізняється абітурієнт ВУЗу від сформованого фахівця, як лотерейний квиток відрізняється від автомобіля, що розігрується, як дощ відрізняється від річки, як графіт відрізняється від алмазу, як вогонь феєрверку від вогню доменної печі.

Людей питай, а свій розум май. Кожному доводиться колись стикатися з чимось, чого раніше ніколи не бачив, жодного разу не робив. І тоді доводиться звертатися по до до інших людей, можливо, старших, а можливо — просто таких, хто напевне знає, як розв’язати дану проблему. Немає нічого ганебного в тому, щоб попросити поради. Тільки дуже горді, аж до бундючності, люди віддають перевагу тому, щоб зробити щось навмання, проте дуже часто вони й зазнають поразки, не впоравшись зі справою.Та не можна, отримавши пораду й використавши її, просто забути про неї. Краще запам’ятати, яким чином, завдяки чому було розв’язано проблему — тобто навчитись, як діяти, якщо вона знову трапиться. Ми завжди звертаємося по пораду до людини, думку якої поважаємо, однак ця думка є не чим іншим як знанням, котре набула колись ця людина. В усі часи глибоко вшановувалися люди, які мали великі знання, — науковці, лікарі, будівники. Прізвища найвидат-ніших з них пам’ятатимуть навіть наші нащадки, бо вони застигли в назвах вулиць, проспектів, станцій метро багатьох міст не тільки нашої, але й інших країн. Говорячи про знання, не слід забувати й про навички, які ми використовуємо в побуті: для їх набуття не потрібно закінчувати університети, та все ж і цього нас навчають батьки, бабусі й дідусі. Напевне кожна молода дівчина питала колись у своїх матусі чи бабусі, як приготувати якусь страву, а кожен хлопець одного дня питав батька чи дідуся про те, як полагодити радіоприймач.

Добро і краса - основа життя людини на землі на мій погляд, кожна справжня людина прагне досконалості, тобто добра і краси. а як же інакше? якщо людина не прагне чогось високого, то, на мій погляд, це вже не людина, а просто тварина, що вміє розмовляти і носить одяг. що, крім краси і добра, може бути основою життя?   багатство? зрозуміло, що без грошей не проживеш, але чи є вони ціллю людського життя? як на мене, ні. гроші - це лише засіб, щоб досягати цілей та уникати частки проблем. не більше, не менше.  для людей природно замислюватися над тим, що залишиться після них. чи залишать вони світ кращим, досконалішим, ніж він був до них?   чи привнесуть вони у світ щось корисне для людей - або просто гарне? якщо так, то життя було не марним. а ні, то навіщо тоді прожила людина своє життя?