Цитатна характеристика образу фауста

Езпідставні докори Фауста самому собі(Вагнера слова):

«Корить себя решительно вам нечем.

Скорей была заслуга ваша в том,

Что вы воспользовались целиком

Уменьем, к вам от старших перешедшим».

Дві душі Фауста:

«Так две души живут во мне,

И обе не в ладах друг с другом.

Одна, как страсть любви, пылка

И жадно льнет к земле всецело,

Другая вся за облака

Так и рванулась бы из тела».

Байдужий до влади:

«Мне б царских мантий и держав

Милей был этот плащ походный».

Невіра в Слово:

«Ведь я так высоко не ставлю слова,

Чтоб думать, что оно всему оснвоа».

В певній ситуації:

«В любом наряде буду я по праву

Тоску существованья сознавать.

Я слишком стар, чтоб знать одни забавы,

И слишком юн, чтоб вовсе не желать».

Ставлення до зла, брехні:

«Я проклинаю ложь без меры

И изворотливость без дна,

С какою в тело, как в пещеру,

У нас душа заключена.

Я проклинаю самомненье,
Которым ум наш обуян,

И проклинаю мир явлений,

Обманчивых, как слой румян».

Про себе:

«Я к загробной жизни равнодушен.

В тот час, как будет этот свет разрушен,

С тем светом я не заведу родства.

Я сын земли».

Бажання до

«Я людям руки распростер.

Я грудь печалям их открою

И радостям – всему, всему.

И все их бремя роковое,

Все беды на себя возьму.

Сором’язливість:

«Я в жизни не умел усвоить лоска

И в обществе застенчивей подростка».

10. Ім’я –  Генріх.

ответ: Цитатник план поеми Кавказ

1. “За горами гори, хмарою повиті, Засіяні горем, кровію политі.” 2. “Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. І неситий не виоре На дні моря поле. Не скує душі живої І слова живого. Не понесе слави бога, Великого бога.” 3. “Кати знущаються над нами, А правда наша п’яна спить.” 4. “Ми віруєм твоїй силі І духу живому. Встане правда! Встане воля!” 5. “За горами гори, хмарою повиті, Засіяні горем, кровію политі.” 6. “А сльоз, а крові!? напоїть Всіх імператорів би стало З дітьми і внуками, втопить В сльозах удов’їх. А дівочих, Пролитих тайно серед ночі! А матерніх гарячих сльоз! А батькових, старих, кривавих! Не ріки — море розлилось, Огненне море! Слава! Слава!” 7. “Борітеся — поборете! Вам бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!” 8. “Ми християни: храми, школи, Усе добро, сам бог у нас!” 9. “… У нас Святую біблію читає Святий чернець і научає, Що цар якийсь-то свині пас Та дружню жінку взяв до себе, А друга вбив. Тепер на небі! От бачите, які у нас Сидять на небі!” 10. “Ви любите на братові Шкуру, а не душу!” 11. “За кого ж ти розіп’явся, Христе, сине божий?” 12. “Неутомленнії поклони За кражу, за войну, за кров, — Щоб братню кров пролити просять, І потім в дар тобі приносять З пожару вкрадений покров” 13. “Всьому навчим! Тільки-дайте Свої сині гори Остатнії… бо вже взяли І поле і море.” 14. “А поки що — мої думи, Моє люте горе Сіятиму. Нехай ростуть Та з вітром говорять. Вітер тихий з України Понесе з росою Мої думи аж до тебе!..”бъяснение:

Назва роману випливає з пояснення символіки кольорів.

Два кольори - червоний і чорний, які склали назву роману, уособлюють дві епохи: наполеонівську й епоху Реставрації.

Кольори - символічне визначення змісту цих епох.

Червоний - колір мундирів, армії Наполеона, колір прапорів Великої французької революції, яка сприяла піднесенню Бонапарта; колір крові, пролитої у війнах та революціях, - отже колір наполеонівської доби.

Чорний — колір сутан священиків, які мали великий вплив на політичне життя країни, колір втрати надій на здійснення революційних гасел, колір трауру по нездійсненним мріям, отже — колір доби Реставрації.

Ці кольори вказують і на поєднання позитиву та негативу в душі кожної людини.

Червоний для героя — мрії про подвиг, героїчне, минулу добу. Чорний — дійсність, де втрачаєш себе і приховуєш свою справжню сутність.