Переказати фрагмент "гусі-лебеді летять"

«Гуси-лебеді летять» дуже скорочено Розділ перший  Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Я дивлюся на них, і так мені хочеться, щоб вони повернулися. Птахи ніби послухалися мене й повернулися. А може, це був новий ключ. Дідусь говорить, що лебеді приносять на крилах весну, а сонце своїми ключами відмикає землю. Я уявив собі, що буде, коли сонце, як це часто буває у мами, загубить ключі, і злякався. Сказав про це дідові, чим його дуже насмішив. Дивлюся навкруги, і так мені хочеться побувати в тих краях, куди полетіли лебеді. Але дивлюся на свої босі посинілі ноги — й швиденько до хати, щоб не схопити від мами запотиличника. А як перепало мені, коли я вискочив на перший льодок! Уся дітвора висипала тоді на прицерковний пагорб, хто з чим — із саморобними ковзанами, санчатами, шматками жерсті, ослінчиками. Головне було — не на чому їхати, а їхати, коли ж упадеш — реготати з усіма. Я тихцем узяв ночовки, в яких місили тісто, й побіг кататися. Коли утворилася копиця з дітей, що попадали, мене раптом хтось витяг за комір. Це була налякана й гнівна мама. Вдома спочатку з мене вибивали дурість, потім лікували. Бабуся вирішила повести мене в церкву показати картину Страшного суду, щоб я покаявся. За всі гріхи була якась кара, та, на моє щастя, не було кари за те, що бігаєш босоніж по льоду й катаєшся на маминих ночовках. У нас у дворі живе стара однокрила качка. Навесні вона клопочеться біля каченят, відганяє ворон. Розбирається і в людях. Як добра йде людина — чути її догідливе й розважливе «так-так-так», а як — сердите «ках-ках-ках!». Я боюся зайти в хату, аж ось підходить дядько Себастіян і просить і передати матері листа від тата. Я радісно біжу — мамі тепер не до моїх ніг. Тільки от листа прочитати нікому — я вмію лише по-друкованому, мати не вміє зовсім. Тоді вона дає мені свої чоботи й посилає по дядька Миколу. Коли вискакую на вулицю, чую в’їдливий сміх Петра Шевчика. Ми однолітки, але він хоче старшинувати наді мною, завжди підсміюється. Звертає увагу на мої чоботи й питає, чи це мамині. Я відповідаю. Що тепер вони вже мої. Я пропоную побігти на річку. Ми біжимо разом, витанцьовуємо, Слухаємо, як тріщить крига — це щука хвостом лід розбиває, дивимося на сойку, на зайця й радіємо. Під ніздрястим снігом я знаходжу ніжну голівку підсніжника й розумію, що лебеді дійсно принесли на своїх крилах весну і життя. Розділ другий  Я пам’ятаю, як урочисто проводжали в поле плугатарів. Коли вони поверталися додому, їх стрічали старі й малі. Яка то радість була отримати шматочок причерствілого хліба від зайця! Ніколи не забути й того, коли сам уперше стаєш до чепіг. Із щедрівок я знав, що за плугом навіть сам Бог ходив, а Богоматір носила їсти орачам. Дуже я любив читати книжки, і мати гримала на мене, коли я зачитувався, боячись, щоб це мені не зашкодило. Вдень я ще міг якось хитрувати з читанням, а от увечері мати задмухувала гасову лампу. Тоді я примудрився залазити на піч із каганцем і читати й читати. Але зробити каганчика легше, ніж дістати в селі книгу. Якось дядько Юхрим пообіцяв дати почитати «Пригоди Тома Сойєра», але за чотири склянки гарбузового насіння. Де ж його взяти? Мати готувала насіння для посадки, вигрівала його на собі в поясі. Я попросив трохи, а коли нікого не було в хаті, відміряв із вузлика чотири склянки гарбузового насіння, не втримавшись від спокуси. Невесело, каючись, бреду вулицею. Раптом бачу бідну голодну жінку з хлопчиком, яку виганяє з двору наш місцевий багатій. Згадав про насіння, підійшов і дав його хлопчику. Жінка заплакала й поцілувала мене. За дві склянки насіння Юхрим дав мені почитати лише казки, і острахом думав про повернення додому. Назбирав щавлю на борщ, а коли висипав, із кишені випали дві гарбузові насінинки. Мати чомусь не лаяла, тільки спитала, чи це я пригостив бідну жінку й дитину насінням. Розділ п’ятий  Я зіскакую з кобили на землю, путаю її і йду шукати гриби. Добре б знайти боровика чи хоча б красноголовця! Заходжу в березняк, придивляюся скрізь. І раптом серце радісно завмирає — переді мною стоять два близнюки-красноголовці. Я вітаюся з ними. А далі — отакенний красноголовище! Його шляпка не поміщається навіть у брилі. Буде чим похвалитися вдома! А ось іще проклюнувся грибочок. Хай росте собі! Розділ восьмий  Вчився я добре, але вчився б іще краще, коли б мав у що взутися. Коли похолодало і з’явився перший льодок, я мчав до школи як ошпарений. Так і навчився бігати швидше за всіх. Коли випав сніг, зажурилися і я, і мої батьки. Тоді батько вдягнув кирею і сказав, що сніг не сніг, а вчитися треба. Взяв мене на руки й поніс до школи. Спочатку всі дивувалися, а потім звикли. Батько ж говорив, що для людини головне — свіжа сорочка і чиста совість. Для мене ж найкращим одягом назавжди залишилася батькова кирея. Якось надворі захурделило, і батько припізнився. Він сказав, що був на ярмарку. Дав мені бублика, потрусив киреєю, і на підлогу впали справжні чоботята. З підківками. І згадалися мені дідові слова: «Будеш іти межи люди і вибивати іскри…»

Тирлик — маленький хлопчик років 4-6. Невідомо, чому його так називали. Можливо, прозвали Тирликом ще тоді, коли він був зовсім маленький і не вимовляв звука "р"

У Тирлика була мама, яка знаходилася далеко від нього. Виховували хлопчика дідусь та бабуся, з якими він проживав на хуторі, де, окрім нього, дітей не було. Дідусі й бабусі дуже любили хлопчика, а якщо шуткували, а можливо, й дратувалися з Тирликом, то по-доброму.

Зранку Тирлик прокидався, снідав. Дідусь і бабуся були вже на роботі, і Тирлик пішов "орати" шмат поля, що в кінці двору, та огород баби Вусті. Він уявляв себе тракторцем, зловив сонного кота, і запряг його орати город, але потім кіт втік і він продовжив орати город сам.

Потім він "виступав" з трибуни перед хуторянами, яких добре уявляв. Потім Тирлик "ховав" діда Петра, який помер позаминулого тижня. Бабуся думала, що Тирлик ховав метрвого пацюка, але коли він сказав їй про діда Петра, вона налякала внука, сказавши що дух діда Петра буде переслідувати його.

Товаришував Тирлик тільки з дідусями та бабусями, бо на хуторі, окрім нього, дітей не було. Коли і появлявся хтось молодший, то це був не хуторянин, а із сусіднього села, куди ходили на свята. Одного разу приїздила дівчинка Люба, з якою хлопчик подружився, навіть надумав оженитися, аби вона лишилася і не поверталася в місто. Тирлик пішов до бригадира дерево на хату, той пообіцяв до Тирлик весь день чекав, коли привезуть дерево, пообіцяв Любі надіслати сватів, але вона так і не дочекалася їх. Люба повернулася в місто.

Дивіться також

Тирлик (повний текст)

▲ читається за 36 хвилин

"Тирлик" (шкільні твори)

Біографія Анатолія Дімарова

Тирлик був вільний до обіду і пішов провідати бабу Химку. Потім він гостював у діда Остапа, якого навіть вважали характерником. Діда Остапа він не дуде любив, бо той його часто дразнив. Але в діда Остапа була пасіка і коли він запропонував Тирлику пола

Объяснение:

Небайдужість-у сучасні роки не легко знайти людину з цією рисою характеру. всі стали злими та не добродушними. не допомагають старшим людям та з молодшими не бавляться. самозакоханість та егоїзм, ось що править людьми сьогодення. зараз популярні особи рідко показують хороший приклад молоді, а в роки наших старих предків було інакше. одним із них був і є тарас григорович шевченко.
в своїх віршах він описував свою до навіть у творі «молитва за україну» звичайними словами описав, як хотів би налагодити безлад вкраїні. а в його біографіях завжди присутня фраза про до батькам у тяжкі для сім’ї роки. він пішов до дяка, щоб навчитись заробляти кошти на прогодування своєї немалої родини. як відомо, шевченко був громадським діячем, що означає його небайдужість до народу у його Батьківщини. здається всі персони, які хотіли проміння щастя в їхньому житті, отримували саме від тараса.
не будьте байдужими, як більшість населення світу. дивіться на все з позитивної сторони як і тарас григорович. ваша до ншим вернеться до вас у тисячі раз більшому розмірі.