Що, на вашу думку, найдорожче ліричному героєві з переліченого в останній строфі вірша?

Не понятно  что ты  написал

Після допиту в Києві його звільнили і відправили до Петербурга. Він продовжував удосконалювати мистецтво і техніку офорта, опановував нові прийоми гравірування. У 1860 р, рада Академії мистецтв присвоїла йому почесне звання академіка гравюри.
У 1860 р. з’явився новий «Кобзар», прихильно зустрінутий критикою.
Творчість Т. Шевченка тематично відповідає трьом головним періодам його життя: 1838—1847 pp. (від викупу з неволі до арешту), 1847—1857 рр. (період ув’язнення і заслання), 1857— 1860 pp. (період після заслання). Твори першого періоду відобразили осмислення поетом характерних ознак життя народу, його традицій, побуту, історичного минулого. До творів цього періоду належать «Іван Підкова», «Гайдамаки», «Тарасова ніч», «Сон» («У всякого своя доля»), «Кавказ», «Єретик», «І мертвим, і живим...», «Великий льох». Основна думка цих творів — необхідність повалення царського самодержавства. Поет бачив майбутнє України в сім’ї вільних народів, де свобода є запорукою вільної праці і щасливого життя.
У творчості другого періоду розробляється пісенний жанр. Поезії позначені опертям на фольклор в усьому розмаїтті його тематики.
Різнобічні знання Т. Шевченка, його мистецьке обдаровання з особливою виразністю відобразилися у творах останнього періоду. Тут він звертається до античних сюжетів, тем філософського осмислення буття (ролі митця у суспільстві, майбутнього України).
Творчість Т. Шевченка — особливе явище в українській культурі. Він показав світові красу й силу української мови, спираючись на багатство мови народної, розвинув у своїй поезії ідеї рівності вільних народів, створення суспільства, в якому розкриються найвищі людські якості.
Помер 10 березня 1861 р. в Петербурзі. Похований на Чернечій (нині Тарасовій) горі поблизу м. Канева Черкаської області.

Чесно говорячи, мені дуже важко виділити з художників, картини яких мені вдалося побачити, когось одного. Мені подобаються пейзажі й портрети, види моря бурхливого й спокійного, я із задоволенням розглядаю картини-сюжети, картини-розповіді. Але ближче інших мені И. Е. Рєпін — наш земляк, у музеї якого я був не раз. Моя бабуся народилася в Чугуєві, під Харковом, де в музеї И. Е. Рєпіна зібрані його картини. Майже всі знають такий його добуток, як «Бурлаки на Волзі». Ця картина викликає таку жалість до нещасних бурлак, які із працею тягнуть важку баржу. Відома картина «Не чекали». Тут зображене несподіване повернення з посилання рідної людини, у поглядах членів родини чітко видні й радість і подив, і якесь сум'яття. Дуже сильне враження робить історична картина «Іван Грозний і син його Іван 16 листопада 1581 року». Жорстокий батько стратить свого сина, але викликає чомусь жалість: так ясно відчувається страшне каяття нещасної людини, а не грізного царя. Нарешті, картина «Запорожці пишуть лист турецькому султанові» — її знають, напевно, всі й переказують по-своєму. Хоча всі погодяться, що пишуть запорожців такий веселий, такий смішний лист, над яким турецький султан навряд чи буде так само весело сміятися, як його автори