Авторські ставлення до героя славка беркути

автор старався розкрити образ чесного та доброго персонажу, на мою думку автор в деякій мірі хотів передати життєву ситуацію на сторінки книги, тому автор ставиться до нього із співчуттям та розумінням.

Співають у пісні, що нема найкращого на вроду, як ясная зоря в погоду. отже, хто бачив дочку покойного сотника таволги, той би сказав, може, що вона краща й над ясную зорю в погоду, краща й над повний місяць серед ночі, краща й над саме сонце, що звеселяє й рибу в морі, і звіря в дуброві, і мак у городі.може, й гріх таке казати: де таки видано, щоб дівча було краще од святого сонця й місяця? да вже, мабуть, так нас, грішних, мати на світ породила, що як споглянеш на дівоцьку вроду, то здасться тобі, що вже ні на землі, ні на небі нема нічого кращого.гарна, дуже була гарна сотниківна! знали її по всій україні; бо в нас на вкраїні, скоро було в кого виросте дочка хороша, то вже й знають усюди. було, чи треба кому з молодого козацтва, чи не треба чого у війтовці, іде за сто верст, аби тілько побачить, що там за дочка в сотника таволги, що іам за орися, що всюди про неї мов у труби трублять! да не багато з того ви­ходило користі. якось не було козацтву приступу до неї з залицяннєм. чи батько був дуже гордий, чи дочка дуже пишна, того не знаю, а знаю, що було вернеться інший крутиус із війтовець да й ходить, мов непри­каяний. спитає його про орисю товариш…— шкода, — каже, — брате, нашого повабу й залицяння! не для нас зацвіла ся квітка! може, хто й застромить її собі за високу шапку, тілько той буде не з нашого десятка.а товариш похитає мовчки головою да й подумає: «отже, занапастила козака! »

Ось  ми з вами і потрапили у світ андрія малишка,  щоб ознайомитися з його творчістю і написати твір. уже з дитинства андрій малишко відчував щиру любов до людини праці, рідного народу, до його пісні, до щедрої української природи. в цьому йому мати. вона навчила малого андрійка розуміти красу слова, пісні, природи, а насамперед – красу людської душі. саме мати виховала у хлопця захоплення рідним словом і народною піснею. ці джерела гартують і в подальшому поетичне натхнення малишка. поет зумів у почуттях свого ліричного героя поєднати любов до рідної домівки з любов’ю до великої батьківщини. на які вірші а. малишка треба орієнтуватися? це поезії: «батьківщині», «учитель», «урожай», « про колосок», «лист до гречки». можна взяти вірші «бусел» та цикл поезій «україно моя». в однойменному вірші, який починається ліричним звертанням поета до батьківщини, звучить синівська вдячність: ти мене з дитинства підіймала. хліб дала з піснями солов’я. відвела доріг мені немало, земле, зореиосице моя! з перших же рядків ми бачимо нашу  країну, котру поет ніжно називає «зореносицею». це зовсім не означає, що у нас тоді були самі герої соціалістичної праці та герої радянського союзу, і всі вони на грудях носили свої зірки. хоча в той час в нашій країні дійсно було багато простих, нікому невідомих героїв, які працювали заради щастя рідної батьківщини, а головне – вірили їй. тому і народжувалися такі вірші. багатство й свіжість художніх образів широкий погляд на минуле й сучасне рідної землі поетові створити привабливий образ країни неспокійного щастя, невтомної праці, бурхливого розквіту.поет відверто милується своїми героями: …смагляві хлопці йдуть полями – трактористи й славні сіячі. поетові слова, звернені до вітчизни, звучать як присяга на вірність: рідну, добру, у крові умиту, я тебе нікому не ві! увесь вірш пройнятий світлим оптимістичним настроєм, патріотизмом: тільки нам вже жити, не вмирати, зерно сіять, зацвітати знов. тільки щастя нам дано багате, то велике щастя наше – мати, батьківщина – правда і любов! батьківщина  – це не тільки земля, на якій ми живемо. це ще і люди, які її населяють. тому треба звернутися до віршів про цих людей. наприклад, вірш «учитель». він, звичайно, пов’язаний з віршем «батьківщині». тільки в останньому дається широка, узагальнююча картина вітчизни, а в «учителі» вона конкретизована, подана через призму спогадів учня про свого улюбленого вчителя. у центрі вірша – привабливий образ трохима івановича, вчителя, який виховав не одне покоління. для нього характерна любов до людей, невсипуща працьовитість, прагнення виховати своїх учнів патріотами своєї вітчизни: трохим іванович, звіряв писання, знання шевченка, множення таблицю, а за вікном підводилось світання, нового світу блиску громовиці…