Казковi зачин i кiнцiвка, (фарбований лис

Доброта, любов, чуйність, порядність, самопожертва - в наш час ці слова стали майже анахронізмами. Існує така думка, що суспільство деградує через соціально-економічні чинники. Але ж за часів війни були не кращі умови життя: людина вмить могла втратити все: рідних, дім і попри те залишалася Людиною. Яскравим прикладом цьому може послужити Климко, головний герой однойменної повісті Григора Тютюнника.

Хлопець, залишившись сиротою, ріс в свого дядька Кирила, який любив його і балував як міг (привозив гостинець з рейсу), хоча в той же час вихованню надавалася неабияка роль (слідкував за навчанням у школі, привчав до самостійності). Напевне, саме любов і виховання дядька витворили з Климка ті людські риси, які ціняться понад усе: здатність любити і турбуватися про ближнього від усього серця, аж до самопожертви.

Але у чому ж виявляється та безмежна любов Климка до людей? Після смерті дядька його за до себе жити чужі люди, однак він відмовився, щоб не обтяжувати їх. Але це дрібниця в порівнянні з тим, що зумовило його подорож (а отже і загибель) восени босоніж за 200 км без харчів. Хлопець пішов по сіль у Славянськ з Донбасу, щоб потім виміняти сіль на їжу для друга і його дідуся, а найголовніше, - на молочко для маленької донечки своєї вчительки.

Тобто він вирушив у небезпечну мандрівку заради чужих людей! Що ж, як не любов та турбота про долю близьких могли змусити його до цього? Або потім, у Славянську, що заважало йому залишитись у тітки Марини, яка так вмовляла його стати її названим сином? І не саме почуття обов'язку і відповідальності за долю ближніх штовхало його у зворотній шлях, але любов і турбота про тих, які чекають на нього і на те, що він принесе, як порятунку. І тому хлопець навіть не дочекався повного одужання - вирушив у дорогу.

І останній момент, коли Климко бачить рідне місто і поспішає додому, на шляху йому трапляється солдат, переслідуваний німцем з кулеметом. І в цей час, як і раніш, хлопець не думає про небезпеку для свого життя, він вказує напрямок, де солдат може заховатися.

Крилами, які тримають людину на землі, є чесність і щирість, поривання і вірність у коханні, довіра і щедрість, працьовитість і надія на краще життя, поетичність і мрії, тобто усе, чим сповнене наше життя. А ось існування безкрилої людини, яка не прагне до кращого і не вміє мріяти, залишиться сірим і нецікавим. Саме це й стверджується у поезії «Крига на Одрі», яка побудована на чіткому і короткому вираженні поетичної думки, на протиставленні та переліченні.
Знайомлячись з поезіями Л. Костенко, я й сама замислилася над тим, що ж таке – людські крила. На мій погляд, такі крила є у кожного з нас, і чим доросліше стає людина, тим більше розкриваються її крила, але їх треба відчувати, ними треба вміти користуватися. Та для чого ж людині крила, якщо вона не літає? Крила ці – можливість піднятися якщо не над землею, то духовно. Крила людські – це прагнення та бажання, наполегливість і цілеспрямованість у будь-якій справі. І кожен з нас повинен використовувати крила для самопізнання і самоствердження, для подолання життєвих труднощів і розвитку кращих душевних якостей.

українець це не тільки громадянство це значно більше.Бути українцем означає дивитися на світ певним чином, як закладено в культурі нашого народу. Споконвіку рисами, притаманними українцям, вважаються гостинність, працелюбність, любов до рідної землі, неагресивність, поетичність, волелюбство. Велике значення в житті справжнього українця відіграють родина та праця. У нашій традиції поважне ставлення до батьків та взагалі людей старшого покоління. Українець не боїться важкої праці, робить натхненно, любить своє діло.Українські митці та політичні діячі, науковці та спортсмени – усі вони черпали натхнення в рідної землі та спрямовували свої зусилля на досягнення добробуту Батьківщини. я українець і я цим пишаюсь