Доведіть, що михайло не любив анну. спираючись на прочитане, доведіть, що справжня любов не буває нищівною (за драмою франка "украдене щастя")

 Дружина захотіла чогось незвичайного і сказала мені, щоб хату обклав плиткою. Я брав зошит у клітинку і по цих клітинках вираховував так, щоб орнамент був у центрі. Це було майже 40 років тому. Сам малював візерунки, спочатку в зошиті, а тоді переносив на стіни. Завжди я старався, щоб узори на всіх стінах були різні, щоб не було повторів,  ̶  зауважує Василь Шакула. Пан Василь і по сьогодні втілює свої творчі задуми спочатку у зошиті, а потім і в реальному житті. ̶  Тато й зараз, навіть, коли ми десь у гостях, придумає собі щось цікаве, візьме ручку й зошита і вже малює. А плитку як вирізав, то це ми вс гали. Мама з лікарні принесла крапельницю, і це з неї крапала вода на апарат, що різав, щоб він не нагрівався,  ̶  пригадує донька пана Василя Анна Мариніч. Народився Василь Михайлович у селі Воронівці Хмільницького району, в Гущинцях, що на Калинівщині – навчався на екскаваторника. Після навчання та армії пропрацював 26 років екскаваторником у кар'єрі в сусідньому селі Лозна. ̶  У той час я познайомився зі своєю дружиною Ганною. Одного разу злазив з екскаватора і забив ногу, спочатку не боліло, – а потім пішов у лікарню. Зробили мені невеличку операцію і, була там одна медсестра, яка мене буквально зачарувала. Познайомилися ми в грудні, а в січні вже весілля відбулося. Якраз до весілля і нога зажила,  ̶  жартує пан Василь. – Коли в мене гарний настрій, то я дружину називаю «своїм сонечком», а коли вона похмура, то кажу, що сонечко зайшло за хмарки. Василь Шакула разом з дружиною Ганною Окрім того, що Василь Михайлович так оригінально оформив свій дім, у середині хати підлога та стіни також прикрашені орнаментами, а також сімейними картинами. Проте, не лише це привертає увагу в будинку. Насамперед, в очі кидаються різноманітні малюнки на дверях, які, ще будучи юною зробила донька Василя Михайловича – Анна. Це природа і тварини, і казкові герої. ̶  Нам Аня каже, що такі двері вже не модні, щоб ми їх поміняли, але як же ми їх замінимо, як там така краса зображена, сама хата з цими малюночками стає ніби казковою,  ̶  зауважує пан Василь. Донька Анна також має творчі здібності і навчає цьому уланівських школярів. Показує свої картини, і з посмішкою розповідає, що вперше здібності художника до й заробити банку сала, коли в однієї бабусі на паркані намалювала лебедів. Анна Мариніч зі своєю картиною Проходимо в наступну кімнату, а там на нас чекають малюнки онучки Василя Михайловича – Юлі Мариніч, яка теж наділена цим родинним художнім даром. А ще, зазвичай, увагу всіх проїжджих та прохожих привертає патріотичний паркан, який малювали діти та внуки Василя Шакули декілька років тому до Дня прапора. ̶  Тоді хто не йшов, то дивилися що ми робимо, а потім ми ще й кожній людині давали пензлика пофарбувати разом з нами,  ̶  пригадує Анна Мариніч. Проте, на картинах творчість родини Василя Шакули не закінчується, бо його дружина Ганна вміє гарно вишивати. Показує нам свої роботи. А ще в пані Ганни є справжня любов до домашніх рослин, адже, коли заходиш у дім, здається, що потрапляєш у оранжерею. 

Джерело: vlasno.info 

Калитка, на перший погляд, любить землю і називає її святою земелькою, божою дочечкою. Але для нього земля є засобом збагачення, наживи: «Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку». Власницька любов до землі, думаю, не приносить йому радості, а примушує думати лише про гроші, бариші, збагачення.

Герасим — працьовита людина, але бажання збагатитися зробили його обмеженим і ненаситним. Він працює з ранку до вечора сам, примушує працювати не покладаючи рук дружину Параску і сина Романа. Заради достатку і збагачення Калитка здатний пожертвувати коханням і щастям Романа та Мотрі. Посватати дівчину він обіцяє для того, щоб вона краще працювала, старалася. А сина хоче одружити з Пузирівною, заявляючи: «Мені треба невістку з приданим, з грішми».

Калитка — жадібний і скупий. З великим задоволенням він розповідає копачеві, як, видаючи заміж дочку, не додав п'ять тисяч приданого і весілля перетворилося на загальну бійку. Цей господар шкодує окрайця хліба для робітника, змушує його повернути скибку назад. «І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіду попостиш...» Своїх робітників Калитка вважає ледарями, у яких тільки одна думка: «...як би до сніданку, а після сніданку все погляда на сонце: коли б скоріше обідать». Тому і наглядає за ними, слідкує, щоб вчасно стали до роботи.

Калитка заздрить багатшим Жолудеві та Пузиреві, не вірить, що вони досягли цього чесним шляхом. У гонитві за наживою, у бажанні взяти гору над іншими хазяями Калитка йде на злочинні махінації. За п'ять тисяч карбованців він хоче купити сто тисяч. Самому страшно братися за цю невідому справу, тому Калитка за кума, щоб той обміняв фальшиві гроші. Цей сільський багатій любить, як кажуть у народі, загрібати жар чужими руками. Хоча Калитка і хотів обдурити досвідченого шахрая, сам пошився в дурні, отримавши замість сподіваних грошей мішок з чистими папірцями. У відчаї він хоче накласти на себе руки, заявляючи: «Краще смерть, ніж така потеря!»

Я вважаю, що Герасим Калитка — черства й безсердечна людина, для якої немає нічого святого. Він жорстокий і страшний, бо може пожертвувати навіть щастям власних дітей заради збагачення.

Кожній людині  мила своя сторона. На рідній землі людина почувається господарем. Тут вона наполегливо трудиться, отримує задоволення від життя. На чужині людина завжди почувається незатишно, залишається чужою, сумує за своєю домівкою. Там вона ніколи не почуватиметься вільною та щасливою. Їй не вистачає тепла рідного дому, друзів.
Лише рідна земля дарує кожному з нас впевненість у собі.  Любіть свій рідний край,свою землю! Тому і кажуть в народі: «для мене той край кращий, де виросли крила мої».