Характеристика федька холомидника нам укр мове

Жив собі звичайнісінький хлопчик. Можливо-занадто енергійний, непосидючий і вигадливий. Вигадувати йому доводилося, щоб трохи прикрасити своє нудне життя у провінції. Від його вигадок батьки мали чимало клопоту. У них було два методи виховання:мати сварила, батько лупцював. Федько чесно розповідав батькові про свої вчинки. Він не хитрував, не зменшував своєї прривини, не викручувався, хоча знав, що його битимуть. Батько наче й поважав синову чесність(давав дрібні гроші), але жодного разу не став на бік сина і не спробував його зрозуміти.
Не склалися у Федька добрі стосунки із сусідським сином багатія -Толею. Чесний і сміливий Федько викликав у слабкого сором'язливого Толі заздрощі. Саме через них він бігав босоніж по калюжах після дощу, через них стрибнув на крижину під час льодоходу. Його врятував Федько, що свідчить про його мужність. З високою температурою після крижаної води, побитий батьком Федько через три дні помер.
Дорослі плакали, проводжаючи труну з хлопчиком до цвинтаря. Можливо, тільки після трагічної смерті всі нарешті зрозуміли, що Федько був не халамидником, а хорошим хлопчиком-чесним і сміливим!

Іван Сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. Батько вирядив хлопця з дому, бо не міг прогодувати малолітнього богатиря, адже той їв за чотирьох. Шукаючи долі в місті, Іван ще з перших самостійних кроків зазнав неприємних пригод: у поїзді «легенько потряс» нахабу, синка начальника, заступився за Міху Голого, вокзального злодюжку, у місті знехотя переміг у вуличному бою знаного бійця. Звичайно ж, такий хлопчина не міг не звернути на себе увагу тренера Брякуса, який запросив хлопця до себе і вмовив тренуватися. Брякус заборонив горянину за копійки тягати мішки на вокзалі, давав хлопцеві гроші, тренував, щоб той не зашкодив здоров’ю, виховував у ньому риси майбутнього чемпіона. Загибель тренера вразила Івана, адже хлопець знову залишився сам на сам із життям у великому місті, яке він не розумів. Чесний, відкритий, благородний, Іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із найскладніших ситуацій.

     Пропоную так схарактеризувати образ Марусі Богуславки:
     Маруся – дівчина-полонянка, що вже не перший рік живе у Туреччині:  «Дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка».  Незважаючи на те, що вона вже «потурчилась, побусурменилась», вона не забуває рідну Бтьківщину. Маруся згадує про велике і значне для українців свято – Великдень, та саме у цей день визволяє усіх українських невільників. У дівчини добра душа, вона не пройшла повз чужого горя та радить скоріше тікати: «Ой, козаки, Ви, біднії невольники!  Кажу я вам, добре дбайте, В городи християнські утікайте». Маруся зберігає пам’ять про батьків та рідну землю, проте каже, що назад вже ніколи не повернеться. У цьому і полягає її трагедія. Отже, ставши дружиною турецького хана, дівчина намагається зберігати у своєму серці любов до Батьківщини та проявляє свої найкращі якості, до своєму народові на чужині.