Неповторний світ дитинства в поезії лесі українки 6 класс !

Кажуть, що поет формується у дитинстві. Маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «Мрії»). Вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. Однак у Лесі Українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів: Тільки дивно, що не принци. Таємницею укриті. Не вродливі королівни Розум мій очарували. Дівчинка гортала малюнки лицарських романів. Її приваблювати не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “Здайся!”», а переможені. Нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «Убий, не здамся!» Маленька дівчинка Леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. Вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо саме в них вона вчилася великої мужності. Ця мужність знадобилася їй у житті, допомагала боротися з власною недугою та життєвими негараздами. В іншому вірші «Як дитиною, бувало» маленька мрійниця Леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. Гулі від падіння не викликати сліз. Вона тихо вставата і ніколи не скаржилася на біль від забиття: «Що болить?» — мене питали. Але я не признавалась — Я була малою горда, — Щоб не плакать, я сміялась. Такою була поетеса в дитинстві. Вона поважала в людині гордість і силу духу. Сльози Леся, як і лірична героїня вірша, вважала слабкістю. Але минув час, і вже доросла Леся переглянула свої погляди. Щоб не скінчилася драматична ситуація злим жартом або не зірвалося з уст в’їдливе зауваження: Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись, І, забувши давню гордість. Плачу я, щоб не сміятись. Характер Лесі Українки сформувався в дитинстві. Просто з дитинства вона ввійшла в літературу — як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу.

У кожної людини є життеві цінності, у мене теж є. Моя цінність-кохання. Мені дуже подобається , коли між людьми є взаємне кохання. Не усі можуть знайти і розпізнати справжнє кохання. Ті, що не знайшли його, можуть прожити все життя самому, а ті, що не змогли розпізнати, живуть з  ,,коханою» людиною. Мені подобається у творі Михайла Коцюбинського ,,Дорогою ціною» ті моменти у яких Соломія  готова була віддати життя за Остапа, але це були навіть не моменти, про це був весь твір. Мені дуже трагічно, що Соломія у кінці твору померла, адже вона так любила Остапа  пораненого на собі тягла, доглядала за ним, заробляла гроші і все для Остапа. Кохання між Соломією і Остапом було справжнє.

    Продовжити історію Тома з оповідання "Усмішка" можна так:

    Минали дні, а Том зберігав усмішку, яка нагадувала йому про те, якими стали люди сьогодні. Том щиро вірив, що знайдеться людина, яка поверне цивілізацію, знову навчить людей бачити красу. Чи знав він тоді, що цією людиною стане він? Мабуть, ні. Йшли роки. Том став статним чоловіком, досяг поваги, проте не втратив потягу до прекрасного. Чоловік став президентом своєї країни, повернув людей з тваринного світу, навчив бачити красу та захоплюватись світом.