Твір на тему поетична розповід про дитинство за повістю " гуси лебеді летять"

Повість М. Стельмаха вся виросла на глибокій народній основі, самий її характер пов’язаний з рідною природою, з піснею і казкою. Іноді я замислююсь над тим, що, ставши дорослим, обов’язково буду згадувати своє дитинство. А раптом стану відомим письменником чи режисером? Чи є у моєму житті щось цікаве, про що можна розповісти через 20, ЗО років? Може, напишу книжку про літні подорожі до Криму? А може, про наші з друзями пригоди? А можливо, зняти фільм про шкільні будні, адже і в них є чимало веселого? Думаєте, це буде нікому не цікаво? А ось у повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять», яку ми нещодавно вивчали на уроках української літератури, автор дуже цікаво розповів про своє дитинство, взаємини з однолітками та дорослими.

Оповідь у творі ведеться від імені головного героя — хлопчика Михайлика. Це сам Михайло Панасович Стельмах у дитячі роки. Дитинство письменника припало на нелегкі 20-ті роки XX століття, коли відбувалося становлення нової держави, яке супроводжували холод, голод і злидні. Михайлик розповідає про своє життя й переживання, про своє ставлення до всього, що він бачить навколо, свідком й учасником чого доводиться бути йому самому. Образ Михайлика розкривається різними засобами: це і самохарактеристика, і розповідь інших про вчинки героя, про ставлення до нього батьків, дядька Себастьяна тощо. Михайлик дуже любить казки та легенди, які розповідають йому дідусь Дем’ян та бабуся. Мабуть, тому світ навколо іноді здається хлопцю чарівною казкою: зорі у високому небі, запах жита в полі та різних трав у лісі, перепілка в житі й дятел на старій груші. Хлопець шанує й оберігає природу, тонко відчуває її красу.

З великою любов’ю та пошаною герой описує людей, які прищепили йому любов до праці, книги, добра й краси в житті: це батько та мати, бабуся з дідусем, дядько Себастьян. Ці неосвічені, бідні люди мали найголовніше — великі душі й добрі серця. Ми розуміємо, що саме родина сформувала з хлопця чесну, працьовиту, порядну людину, а нестатки навчили співчувати чужому горю (пригадаймо хоча б епізод, коли Михайлик допомагає голодній жінці з дитиною, віддаючи їм гарбузове насіння).

Михайлик — допитлива дитина, любить навчатися, читати. Він перечитував усе, що тільки потрапляло під руку, навіть прочитав книжку з дивною назвою «Космографія». Згодом і сам вирішує стати письменником. Спочатку Михайлик багато перечитав книжок, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п’єсу.

Але Михайлик — не якась там ідеальна дитина: він дуже жвавий, веселий, непосидючий, любить розважатися й бешкетувати з друзями, спілкуватися з подружкою Любою.

 «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді» — так починається повість. Цим образом вона й завершується. Гуси-лебеді — своєрідний символ дитинства, який осяює все доросле життя людини: «Гуси-лебеді летять … над моїм дитинством, … над моїм життям!»

Читать полностью: http://tvori.com.ua/poetichna-rozpovid-pro-ditinstvo-za-povistyu-gusi-lebedi-letyat/#ixzz4TUm8dePD

Українська пісня – це бездонна душа народу, це частина його духовного життя. Вона не залишає народ ні в радості, ні в горі, крок за кроком слідує за ним від дитинства до старості.

Усім відомо, що зараз ХХІ століття, і сьогодні співають сучасних пісень популярних відомих виконавців. Однак народні пісні не зникають із нашого життя. Що ж служить причиною цього?

Кожне своє враження, кожне переживання людина виливала у пісні. Особисті почуття втілено у ліричних піснях, роздуми про тяжку долю та працю – в бурлацьких та наймацьких, радість від багатого урожаю – в обжинкових, любов до дитини – у колискових… Скільки їх – народних пісень – важко навіть уявити. І у кожній з них – щось особливе, незвичайне, до болю рідне:

Стоїть явір над водою, в воду похилився.

На козака пригодонька, козак зажурився…

Слухаючи слова цієї пісні, мимоволі уявляєш собі сміливого та дужого козака, який нагадує міцний кремезний явір. Дівчина ж у піснях найчастіше порівнювалася з вербою чи калиною – символами України та ніжності і краси.

Багато письменників використовували та й зараз використовують мотиви народних пісень у своїй творчості. Згадаймо інтимну лірику І. Франка чи його цикл поезій «Веснянки», «Колискову» Лесі Українки чи балади Т. Г. Шевченка.

Крім цього народні пісні завжди цікавили літературознавців. Немало відомо фольклористів та українських письменників, які захоплювалися збиранням та записом народних пісень. Це, знову ж таки, І. Я. Франко, Г. Квітка,  І. Вагилевич та Я. Головацький. За матеріалами,які вони зібрали,  укладено чимало збірок українських народних пісень.

Не можна згадати жодної родини, де б не співалися українські пісні.  У кожній сім ї над колискою лунає перша пісня, яку чує дитина від матері – колискова. І часто це саме та колискова, яку співала ненька мамі цієї дитини, а їй – її мати… Так українські пісні і дійшли до нас – з покоління в покоління, з уст в уста… Росте дитина, а пісні народні залишаються з нею. Хто ж не знає вічного:

Щедрик, щедрик, щедрівочка,

Прилетіла ластівочка…

Дитина виростає, закохується , і ллється ніби з самої душі:

Ніч яка місячна, зоряна, ясная,

Видно, хоч голки збирай…

Потім весілля, народні обряди, весільні пісні… І знову над колискою молода мати ніжною споконвічною  неньчиною колисковою закликає своїй дитині щастя та долі… І так – з роду в рід, з покоління в покоління…

Тож і не зникає народна пісня, і ніякі сучасні мелодії не зможуть її замінити, бо в ній – історія нашого народу, його душа, його слава!

вели́ка вітчизня́на війна́  (рос.  великая отечественная война,  .  great patriotic war)  —  термін, яким  історіографія  радянського союзу  та низки країн  сндокреслюють  німецько-радянський збройний конфлікт  1941–1945 років у рамках  другої світової війни. був створений  радянською пропагандою  за зразком російської  «вітчизняної війни»  з французами  1812  року.

словосполучення «велика вітчизняна війна» використовується у деяких[прояснити]  пострадянських країнах. в новітній українській історіографії та закордонній білоруській воно замінюється терміном  німецько-радянська війна. поза межами колишнього срср «велика вітчизняна війна» практично не використовується. в країнах її замінює термін  —  німецько-радянська війна    як складова  східного фронту  (.  eastern front); в німецькій історіографії  —  німецько-радянська війна  (нім.  deutsch-sowjetischer krieg),  російський похід  (нім.  russlandfeldzug),  східний похід  (нім.  ostfeldzug).

9 квітня 2015 року верховна рада україни в рамках  «декомунізаційного пакету законів»  ухвалила закон «про увічнення перемоги над нацизмом у другій світовій війні 1939—1945 років»[1], за яким в офіційному документообігу використовуватимуть виключно термін  друга світова війна, а термін «велика вітчизняна» більше не використовується.[2]