Придумайте сочинение на украинском языке "краса людскої душі" правдоподобно, для 6 класса. большая не брать с интернета! за внимание!

Саме душа, а не тіло людини, створена за образом Божим. Тіло —
це лише оселя душі. Душа — внутрішній, психологічний світ людини.

Духовний світ людини глибокий, багатогранний, але непізнаний
до кінця. Чим він багатший, тим цікавіша людина, тим прекрасніше її
життя. Велике значення мають духовні цінності. Можна бути багатою
людиною, а почуватися нещасним, тому що в душі, сповненій праг-
ненням до заможності, уже не лишається місця для добра. А можна,
навпаки, не мати багато грошей, а все ж таки бути щасливим, бо душа
бажає до й захистити як близьку, так і чужу людину. Одним
словом, слід мати щиру й красиву душу, щоб бути корисним, а не про-
йти по життю сірою тінню.
Роман «Собор» О. Гончара відкриває нам глибоку житгєву мудрість.
Усі вчинки народжуються в душі, благословляються в її соборі. Треба
керуватися в усіх діях вічним дороговказом — святинею собору своєї
душі.
У моєму житті все найвагоміше пов ‘ я з ано з родиною. Відчуття
захищеності, душевного комфорту, впевненості, спокою — усе це дає
мені с ім’ я.
Отож бережімо собори своїх душ!

Душа—це куточок спокою, який належить лише нам, а тіло — обо-

лонка, яка оберігає душу від зовнішніх подразників. Проте один без
одного вони існувати не можуть. Це все одно, що горіх і ядро.
На мою думку, душа відтворює якісну сутність людини, а тіло —
лише зовнішні принади, які з часом втрачають своє значення. Тож оці-
нуймо людину не за привабливу зовнішність, а за щирість і відкритість
душі. А хто робить навпаки, той ще не зрозумів істину життя.

До персонажів "Чорної Ради" належить курінний отаман Кирило Тур, але разом із тим він належить до оточення Сомка. Козак не тільки допомагав не раз ще юному Сомкові, а й тепер за нього ладен накласти головою. Своїм метким розумом січовик збагнув, що Брюховецький хитрий і підступний, що до влади він рветься, маючи на меті досягти панування та багатства. Як і автор, Кирило Тур є патріотом батьківщини. Незважаючи на велику енергію, хоробрість, лицарство, він не підносився серед козацтва вище курінного отамана. Та й не прагнув Кирило Тур пошитися у значне заможне козацтво. Ніколи він не виявляв інтересу до панства і власної користі. Зміст його життя — товариство, побратимство, лицарська честь, незалежність. Це образ химерного запорожця, який хоче бути таким характерником, як ті, що про їхні вчинки оповідає народ. Кирило приваблює до себе своєю вдачею. Він часто висловлює свої думки й почуття мовою народних пісень та дум. Він зневажає буденне життя, бо волелюбна вдача прагне просторів, одчайдушних вчинків. Він мріє податися в гірську Чорногорію, бо йому всюди тісно, ніде не знаходить він вдоволення жадоби лицарських вчинків і пригод.

Портрет і зовнішність Кирила Тура — «здоровенний козарлюга»; — очі «так і грають», «враг його знає — глянеш раз: здається, супиться, глянеш удруге: моргне довгим усом так, наче зараз і підніме тебе на сміх»; — кремезна постать з розкішними вусами; — широка, буйна натура прагне простору, незвичайних пригод, одчайдушних вчинків.

Риси характеру Кирила Тура

— відвага і волелюбність; 

— сильний, енергійний, незламний; 

— ярий захисник запорозької честі;

— поважне ставлення до гетьмана; 

— високе благородство і щирість;

— мужність під час кари киями; 

— здатний до самопожертви; 

— запорозька рівність і безкорисливість;

— добрий товариш і побратим; 

— химерний запорожець; 

— зневага до буденного життя;

— меткий розум;

— глибока релігійність. 

Поведінка Кирила Тура

— іноді зухвале ставлення до інших;

— непередбачувана, часто нелогічна; 

— випадки ігнорування законів Січі (викрадення нареченої гетьмана);

— діє за покликом серця; 

— почуття власної гідності.

Мова персонажа: — говорить «загадками»; 

— пересипає її приказками, прислів’ями, пісенними зворотами; 

— містить уривки з пісень і дум.

У родинно-побутових піснях українці співають здебільшого про щире кохання, печаль та розлуку, підлу зраду, радість або горе. 

"Чи ти мене вірно любиш, чи не хочеш знати?
Третій вечір, як ти не був коло моєї хати".

"Ой, як серцю не жаль, не жаль?
Кого любив, не взяв, не взяв.
Ой, як серцю не розпука?
Кого любив, з тим розлука".

"Чи без щастя уродився,

Чи без долі охрестився".

"Горе ж мені, горе,
Нещасная доле".

У чисельних тихих колискових піснях співають  про свої ніжні материнські почуття. 

"Мишка буде воркотать,
А дитина буде спать.
Колисонька хить-хить,–
Хай Олеся спить, спить".

У піснях жартівливих висміюють свої та чужі вади: лінь, неробство, хвалькуватість, жадібність, дурість. 

"Дід рудий, баба руда,
Батько рудий, мати руда,
Сам рудий, руду взяв,
Бо рудую сподобав".

"Та взяв собі жінку
Невеличку,
Що не вміє шити-прясти
Чоловічку".

Українські пісні - справжнє народне багатство, в них віддзеркалюється національний характер українців.