Потрібен твір на тему "мої думки і почуття викликані творами франка"

Збірка «Зів’яле листя» —- велике досягнення в скарбниці української літератури. І. Франко писав її більше десяти років, давши їй підзаголовок «Лірична драма». Збірка вийшла в 1896 році. То були найтяжчі роки в житті поета. Він зазнав пекучих ударів з боку шляхти, урядових сил. До того ж І. Франко не мав і особистого щастя. Обставини розлучили його з коханою — Ольгою Рожкевич, до якої він серцем линув і прагнув поєднати з нею своє життя. Усе це викликало сумні мотиви збірки.

Видатний поет і вчений Максим Рильський збірку «Зів’яле листя» поставив поряд з кращими інтимними поезіями Т. Шевченка і О. Пушкіна. Великого Каменяря захоплювала краса народної пісні, її глибокий ліризм, тональне багатство і безмежний оптимізм. Ряд поезій у збірці «Зів’яле листя» написаний у стилі українських народних пісень. Поезії «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Ой ти, дубочку кучерявий», «Ой жалю, мій жалю», «Червона калина, чого в лузі гнешся?» завдяки своїй милозвучності і яскравості образів стали відомими широкому загалу. Вони чарують нас своєю щирістю, образністю, мелодійністю.

Мені дуже подобається поезія «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…» Контрастними порівняннями, що властиві народній пісні, Франко зображає красу дівчини, яка чарує душу закоханому, пробуджує палке почуття любові:

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,

Чом твоє серденько — колюче терня?

Чом твої устоньки — тиха молитва,

А твоє слово остре, як бритва?

Чом твої очі сяють тим чаром.

Що то запалює серце пожаром?

Ми відчуваємо, як страждає ліричний герой. Для нього мила, яку він втратив, водночас радощі і горе. Лишилася тільки невгасима любов, яка ранить його серце.

Тебе видаючи, любити мушу,

Тебе кохаючи, загублю душу!

Очі коханої — кращі від сонця, вони запалюють серце пожаром.

Поезія «Червона калино, чого в лузі гнешся?» пройнята глибоким ліризмом і високою музичністю. Читаючи її, ніби чуєш журливу мелодію, співзвучну глибоким переживанням червоної калини. Ця поезія — своєрідний діалог між дубом і калиною, діалог сили і ніжності. Трагедія калини в тому, що дуб своїм гіллям закрив їй сонце, підточив сили:

Я в гору не пнуся, я дубам не пара,

Я дубам не пара;

Та ти мене, дубе, отінив, як хмара,

Отінив, як хмара.

Калина прагне до світла, до сонця, як людина — до життя, щастя, краси, любові. Мені здається, що краса природи в зображенні поета не мертва, а персоніфікована. Поезія викликає в душі читача бадьорі, світлі почуття.

Ряд ліричних поезій збірки («Безмежнеє поле…», «Не минай з погордою», «Твої очі, як те море») покладено на музику. Особливо чарує нас романс К. Данькевича на слова чудового вірша Франка «Чого являєшся мені у сні?» В ньому хвилююче відтворено велику, ніжну, але неподільну любов юнака. Тільки у сні з’являється його образ коханої, тривожить його зранене любов’ю серце. Герой щиро кохає свою милу, хоч вона й згордувала ним. Довга розлука ятрила серце пекучим болем, але не згасила вірного кохання. Свою безнадійну любов герой переливає в сумні пісні:

В життю ти мною згордувала.

Моє ти серце надірвала,

Із нього визвала одні

Оті ридання голосні —

Пісні.

Завершується ця поезія звертанням до коханої:

Являйся, зіронько, мені

Хоч в сні.

Здається, що ці рядки поет писав кров’ю серця. Такі вони ніжні, сердечні.

Високі почуття любові оспівуються і у поезії «Не раз у сні являється мені»:

Не раз у сні являється мені,

О люба, образ твій, такий чудовий,

Яким яснів в молодощів весні,

В найкращі хвилі свіжої любови.

Чарівна і неповторна інтимна лірика великого сина України дає читачам силу і наснагу, наче джерельна вода. Лірика Франка безсмертна. Краще М. Коцюбинського не скажеш: «У Франка є прекрасна річ — лірична драма «Зів’яле листя». Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш І кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові — лірикові, співцеві кохання і настроїв».

Сподобався твір? Збережи в закладках - » Мої думки і почуття, викликані творами збірки . І. Франка ‘Зів’яле листя». Це не складно, зате не втратиш!

Рекомендую також наступні твори:

Нет подходящих публикаций

Читать полностью: http://tvori.com.ua/mo%d1%97-dumki-i-pochuttya-viklikani-tvorami-zbirki-i-franka-ziv-yale-listya-187/#ixzz4UE11CXKF

Мені найбільше сподобався герой твору хлопець на і"мя Павлусь. у ньогої був дід Андрій, який привчав хлопця до лицарського ремесла. Навчав хлопця їздити на коні, кидати спис та внкар, орудувати шаблею та розповідав різні цікаві історії про їхні пригоди. ще в ньго були сестра Ганнуся, батько, мати і старший брат Петро, але він вже пішов на Запоріжжя. 

Якось у село ввірвались татари, запалили хати та почали ловити дітей. мати та дід хлопчини загинули, а Ганну та батька захопили у полон.

Павлусеві довелося виявити велику сміливість, витримку, кмітливість, щоб потрапити в Крим і знайти б урятувати сестру. У які б скрут ні обставини не потрапляв хлопець, він ніколи не втрачав почуття людської гідності, не зраджував християнської віри. Це до йому вистояти й досягнути мети, незважаючи на його молодий вік. 

В родині Павлуся усього було доволі, а Павлуся його рідні увесь час пестили і шанували. Вони виконували всі його бажання, не давали й волосинці з нього впасти. І виріс Павлусь опецькуватим гладким парубком з ніжними і білими руками, які ніколи не знали труду. Якось Павлусь серед ночі захотів меду, і щоб задовольнити його бажання, мати оббігала все село, щоб знайти хоч трохи, ледве випросила скриньку меду, прибігла додому, а Павлусь вже заснув. Саме через цю нічну біготню мати захворіла та скоро її не стало. Невдовзі помер і батько Павлуся, але у житті хлопця нічого не змінилося, бо за ним стали доглядати наймичка та наймит. Багатство так і йшло до Павлуся – у господарстві лад, прибуток зростає, навіть шинок відкрили з лавкою. Павлусь увесь час тільки спить та їсть, навіть повернутися з боку набік йому ліньки, навіть на вечорниці йти не хочеться.   Якось на свята сільські парубки забиралися піти пошукати скарб та запропонували і Павлусеві до їх приєднатися. Але той лише відмахнувся віх товаришів та сказав, що щастя не треба шукати, бо якщо Бог дасть, то кине його навіть у вікно. А хлопці так нічого і не знайшли, окрім дохлого тхору. Тоді вони жартома вкинули його у вікно Павлусевої хати. Але й тут щастя не оминуло парубка, бо з того тхору висипалося багато дукатів. На це Павлусь відреагував спокійно і сказав, що так воно і сталося, що Бог закинув йому у вікно ще більше щастя. Везло Павлусю і в подальшому житті – знайшлася гарна дівчина, вони одружилися, у них народилися гарні дітки і жили вони в злагоді і добробуті.