Василь симоненко. «цар плаксій та лоскотон»короткий зміст для читацького щоденника

Объяснение:

У країні Сльозолий правив цар Плаксій, у якого були 3 дочки – Нудота, Вай-Вай та Плакота і 3 сини Плаксуни. Вони цілими днями плакали. Цар заборонив сміятися і звелів, щоб в усій країні також плакали всі діти, бо він любив пити їх сльози.

Лоскотон, якого ніхто не міг спіймати, приходив до дітей і веселив їх. Царю це не подобалося і він пообіцяв тому, хто спіймає Лоскотона, віддати свою дочку за дружину. Був у царя капітан Макака, який дуже хотів стати царським зятем. Він підстеріг Лоскотона і спіймав його.

У палаці зібралися грати весілля. Але тут до в'язниці, де сидів Лоскотон, прийшли робітники і звільнили чоловіка. Під час бенкету з'являється Лоскотон, який стрибнув до царя на трон і почав його лоскотати, і Плаксій від сміху лопнув. Його діти повтікали до чужих країв, а в країні всі почали весело жити. :)

Намагалася максимально коротко написати, сподіваюся, що до хоч трішки

Романтичність оповідання Марко Вовчок «Максим Гримач»

Творчістю Марко Вовчок починає якісно новий, вищий етап розвитку української прози – твердження в ній методу критичного реалізму. Однак, як її великий попередник і вчитель Т. Г. Шевченко, вона з’єднала у своїй творчості методи реалізму й романтизму

Саме у романтичному настрої написане її оповідання «Максим Гримач», що ввійшов у другу групу добутків збірника «Народні оповідання». По жанрі – це трагедійне соціально-проблемне оповідання. Майстерно романтизовані описані персонажі добутку. Максим Гримач – головний герой оповідання, удівець, живе на своєму хуторі разом з дочками – Катею й Тетяною. Автор не уточнює коли відбувалися події, зображене час. Неподалік від Черкас жив на хуторі Максим Гримач. Використовуючи фольклорні матеріали, письменниця зображує його зовнішність і характер. «Таке-те богатир! Ходив у сап’яновому й в атласному. Був повнолицим, чорнобривим, чорновусим, веселим, жартівливим». Характер у Максима справедливий, добрий, але запальний

«Якщо трапиться в кого з нашого села неприємність – головою ляже, але до З особливою теплотою зображує Марко Вовчок у добутку й образ красуні – Каті – старшої доні Максима Гримача. «Дівчина гарна й пишна, як королева», – пише про неї Марко Вовчок

До нещастя, полюбила горда Катерина хлопця Семена. Але, на жаль, не був він вільним – був він бурлакою. Отже, батько не погодився віддати за такого хлопця заміж свою дочку. Сказала про це Катерина улюбленому, на що той відповів, що побудет у свого пана вже останній рік. «А потім побачу де хутірець червоний, і поклонюся твоєму батькові». Із цими словами й відправився Семен у далеку дорогу разом з іншими своїми товаришами. Рушили козаки на видобуток восени, обіцяли вернутися навесні. А Катерина, очікуючи улюбленого, «сидить у світлиці вишиває шовком рукава й рушника й усе у віконце поглядає, чи крутить пурга або це сніг тане, або теплом повіє».

Настала весна, зацвіли вже й вишні, чекає біля вікна дівчина, а його всі немає. Але от один раз увечері побачила вона на Дніпрі човен, що швидко наближалася до берега, і правил цим човном не її Семен. І почула вона від козака, що приплив, страшну звістку: під час бури на Дніпрі загинув її улюблений, коли вертався додому. Жахнулася Катерина. Придушено-тужливий тон оповідання передає щиросердечний стан побитої горем дівчини. Вернувшись до батька, сказала Катерина: «Тепер уже вільний мій наречений, батько». А на другий день попрощалася Катерина з батьком і сестрою, «одяглася в кращий одяг, постояла небагато під кучерявою вербою, де зустрічалися з улюбленим при місяці, та й кинулася у воду. Ранком стали шукати Катерину, побігли до води, а там тільки вінок маковий плаває, що сплела Катерина. Довго корив себе Максим і все повторював: «Катя! Котячи! Дитинка миючи гарна! Загубив я твої роки молоденькі!»

Оповідання «Максим Гримач», як і інші романтичні добутки, сповнені глибокого ліризму, фольклорної поетики. За до образа Катерини письменниця натхненно зобразила вірність у любові, а образ Максима Власника персоніфікує народний ідеал чесності й шляхетності

Роман у віршах «Євгеній Онєгін» писався Пушкіним біля васьми років. Це були роки тварчої зрілості поетО. В 1831 році роман був кінчений і в 1833 році вийшов у світло. Він охоплює події з 1819 по 1825 рік: від закордонних походів російської армії після розгромуНаполеона до повстання декабристів. У центрі роману – любовна історія. Герої роману Євгеній Онєгін і Тетяна Ларіна, Валодимир Ленський і Ольга становлять дві любовні пари. Але всім їм не дано судьбою стати щасливими. Онєгіна Тетяна полюбила відразу й назавжди. А він прийшов до любові через роки, через глибокі духовні потрясіння. І, хоча Євгеній і Тетяна люблять один одного, вани не можуть стати щасливими, не можуть з’єднати Свою долю. І винуваті в цьому не які-небудь зовнішні обставини, а власні помилки героя, його невміння знайти правильний шлях у житті. Над причинами цих помилок Пушкін і змушує міркувати сваго читача.

На просту сюжетну лінію роману нанизана безліч побутових картин і описів природи, у романі описані живі люди з їхньою різною долею, з їхніми почуттями й характерами. Все це «собранье строкатих глав, напівсмішних, напівсумних, простонародних, ідеальних» представляє читачеві епоху… Це, звичайно, моя особиста думка, але мені здається, що головна ідея «Євгенія Онєгіна» полягає в тому, що щасливими можуть бути лише люди, які мало думають, мало знають, у яких немає прагнень до високого ідеалу. Люди із чуйною душею приречені на страждання. Цим мене й залучає роман, він переконує мене у власних Приземлені люди живуть простіше, беспечнее й легше, але не кожний погодиться живатіти «у бездіяльності порожньому». Однак Пушкін не обмежується цими висновками. Він чітко показує, що у всіх цих фатальних помилках винуваті не його герої, а те середовище, та обстановка, що сформувала такі характери, що зробила нещасними цих по суті або по сваїх задатках прекрасних, розумних і шляхетних людей. Ці сумні й гіркі думки про недоськоналість миру виражені Пушкіним в останніх смутних рядках роману.