Твір-роздум на тему доброта та чуйність у людьському житті

Нашому народові завжди були притаманні чуйність, доброта, милосердя. Вважалося цілком закономірним і природним до нещасному, знедоленому, дати притулок бездомному, поділитися з голодним шматком хліба, захистити скривдженого, немічного або старого. У житті людей необхідні чуйність, доброта, і не тільки для тих, хто її потребує, а і для тих, хто нею ділиться. До людині може навіть добре слово.

Виховати порядних, добрих дітей намагається кожна родина. Так само виховував і свого племінника Климка, що залишився сиротою, дядько Кирило, виховував, як рідного сина. Він його пестив, любив, привозив гостинці з кожного рейсу. Привчав до самостійності, стежив за шкільним навчанням. І зі свого боку Климко відплачував своєю турботою та любов’ю. Він прибирав, міг приготувати їжу. Климко був наділений багатьма гарними рисами характеру: був чуйний, організований, турботливий.

Коли на початку війни гине його дядько, хлопчик залишається зовсім один, без рідних і даху над головою. Щоб не обтяжувати чуже життя, він ні до кого не йде жити. Та Климко не тільки влаштовує себе, а ще й відповідає за життя своєї улюбленої вчительки, яка залишилася з немовлям на руках. Йому боляче дивитися на те, що вчителька замість молока годує маленьку донечку чаєм, бо не має можливості купити їжу. І тому Климко приймає рішення відправитися за 200 кілометрів у Слов’янськ за сіллю для того, щоб виміняти її на їжу, яка потрібна і його другу, а найголовніше, щоб мати можливість придбати молоко для дитинки своєї вчительки.

Але не всі люди прагнуть до одне одному в горі, є й такі, хто намагається нажитися на чужому нещасті. Зустрілися такі й Климку — це Бородань, який намагається купити плаття вчительки за безцінь, Бочончиха, яка не поділиться і навіть сухарем, а також ворожка та поліцаї. Та все одно добрих людей на світі більше.

Климко подолав шлях аж до Слов’янська, голодний та босий. А там він на ринку врятував дівчину під час облоги, назвавшись її братом. Хлопчик не зміг би вчинити по-іншому, бо він був милосердним і думав більше про інших ніж про себе. Навіть коли Климко був у тітки Марини, яка його лікувала в гарячці і потім хотіла залишити у себе, сміливий та самовідданий хлопчик не погодився, бо відчував відповідальність за життя близьких йому людей.

Після важких випробувань, після небезпечної дороги Климко повертався назад з дорогоцінною сіллю. Він, незважаючи на небезпеку, показав, куди тікати радянському полоненому воїну. І саме тут його наздогнала черга з німецького автомата. Хлопчик гине, не дійшовши до друга та вчительки усього декілька сотень метрів.

Климко постає людиною, яка в першу чергу дбає про інших, а не про себе. Не замислюючись йти на самопожертву, заради людей чинити героїчні вчинки, на які здатен не кожен, зовсім не обов’язково, але виявляти порядність і чуйність, чинити добро — це те, до чого повинна прагнути кожна людина.

Українська пісня - це бездонна душа українського народу 
     
     Українська пісня - це бездонна душа українського народу 
     О. Довженко 
     
     Українська пісня — це частина духовного життя народу і вона не залишає його ні в радості, ні в смутку, крок у крок слідує за ним від дитинства до старості. З піснею на вустах він не тільки відзначає свята, не тільки прикрашає народні обряди, а й також славить свої перемоги на ворогом: 
     
     Як вдарили з семи гармат 
     Усереду вранці — 
     Накидали вороженьків 
     Повнісінькі шанці! 
     
     Кожне своє враження, кожне переживання людина виливала в пісні. Релігійні почування висловлюються в лірницьких піснях; тяжка праця на своїм власнім полі — в обжинкових та косарських піснях («Ой любо та мило»); ще тяжча праця на панських ланах — у кріпацьких («У неділю рано-вранці», «Яром, хлопці, яром»); мандрівки за заробітком — у чумацьких та бурлацьких («їхав, їхав та чумак Макара», «Зібралися всі бурлаки»); туга за ріднею та Батьківщиною на чужині — у рекрутських («Ой не жаль мені ні на кого»); щасливе або безнадійне кохання, суперництво, життя за нелюбом, підступність злої свекрухи, краса природи — в ліричних та родинно-побутових піснях («Цвіте терен, цвіте терен», «А я в батька росла», «Била мене мати»). 
     Духовне життя людини знайшло вираження у народних піснях і має форму яскравих епітетів, що повторюються (чисте поле, червона калина, зелений явір, красна дівчина, вірний кінь, бистра річка та ін.). 
     Про красу і силу народних пісень із захватом писало багато українських письменників. Іван Франко казав у «Мойсеї»: «Задармо в пісні твоїй ллється туга і сміх дзвінкий і жалощі кохання, надій і втіхи світляная смуга?» О. Дей висловив це по-своєму: «Українська народна пісенність — дорогоцінне надбання поетичного генія трудового народу, нев'януча окраса його духовної культури». 
     Залишки давнини серед українських народних пісень найбільше зберегли пісні обрядового характеру: 
     
     Іди, іди дощику, 
     Зварю тобі борщику 
     В полив'янім горщику! 
     
     Велика частина цих пісень зв'язана з порами року (колядки, щедрівки, веснянки) — «Щедрий вечір, добрий вечір», «Зеленеє жито». В колядках та щедрівках народ звеличує господаря та його родину, в них ці люди зображуються гарними, багатими, щедрими, здоровими, привітними, в яких «радісно на серці, повно на столі». Такі пісні повинні були накликати щастя і всілякі блага на двір господаря, тому що співали їх від щирого серця, з чистими думками. 
     Дуже цікавими з обрядових пісень є русальні та купальські пісні, які супроводжувалися танками, ворожінням та іншими дійствами. Через обрядові пісні пізнається світогляд наших пращурів із тих часів, коли люди поклонялися дохристиянським богам — Перуну, Дажбогу, Ладі та іншим. 
     Із пісень родинних ми дізнаємось, яке місце в житті попередніх поколінь по сідала родина та різні сімейні турботи: 
     
     А чужа сторона 
     І без вітру шумить, — 
     Чужий батько, чужа мати 
     І не б'ють, то болить. 
     
     Із історичних пісень — про важливі історичні події, які переживав народ: 
     
     Ой Морозе, Морозенку, 
     Ой да ти славний козаче! 
     За тобою, Морозенку, 
     Вся Вкраїна плаче! 
     
     З українських пісень ми бачимо, як глибоко народ відчував красу життя. Народні пісні криють у собі таку силу уяви та багатство щирих переживань, що стали джерелом натхнення поетів та письменників. Свою найкращу повість «У неділю рано зілля копала» Ольга Кобилянська побудувала на відомому мотиві народної пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Використовуючи сюжет цієї ж пісні, Ліна Костенко створила роман у віршах «Маруся Чурай». Але народні пісні не тільки надихали літераторів, вони, перш за все, звеселяли сірі будні українців, були розрадою в тяжку годину, поліпшували настрій, полегшували важку працю. 
     Наш народ має багату скарбницю пісень, казок, легенд, переказів, дум, якими можна пишатися як райськими квітами. Деякі з них пройшли крізь довгі століття і ще сьогодні причаровують блиском дорогоцінних самоцвітів. 

Що таке усна народна творчість? Як її ще називають? 
     
     Усна народна творчість - це народні казки, прислів'я, загадки, вислови, пісні. Наприклад, одна людина складе казку, а інша - пісню. І передаються вони із уст в уста, нерідко зміст їх доповнюється чи скорочується, переходить із покоління в покоління, з однієї місцевості в іншу. Так поступово ці твори можуть набувати нового значення.
     Усну народну творчість ще називають фольклором, що в перекладі з англійської - народна мудрість. Фольклор узятий з різних джерел на основі безпосередніх над навколишнім життям, відтворює історію, культуру, побут, традиції, вірування.