Розкажіть мені будь ласка епізод з "климка" там де він на базарі будь ласка не можу знайти: )

Повість Григора Тютюнника «Климко» переносить читача у тяжкі часи фашистської окупації України, відкриваючи дещо призабуту сторінку нашої історії. Головний герой твору Климко – це хлопчик, що йде за багато кілометрів про сіль, щоб потім продати її та врятувати від голоду улюблену вчительку з донькою-немовлям і себе з другом.

Климко відважно йде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, перемагаючи інколи фізичне безсилля та хворобу. За віком він був нашим однолітком, тому так боляче відчуваєш серцем усі його страждання, вражаєшся його витримці і недитячій мудрості. А ще, здається, неначе приміряєш на себе ту важку подорож Климка і вчишся у нього рішучості та милосердю .

Це милосердя беззахисних дітей війни стало головною темою повісті. Автор розповідає про зустріч на базарі Климка та Зульфата зі своєю вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиході. З цього часу у друзів з’явилося благородне бажання до й, і вони беруть на свої слабкі плечі усі турботи про Наталю Михайлівну з Олею, стають їх опорою. Саме опікуючись їх життям у першу чергу, вирушає юний герой новели Климко у далеку дорогу,

Климко з шевцем рятує під час облоги на базарі незнайому дівчину від Німеччини, хоч міг розплатитися за це життям. І ми розуміємо, що справжні люди залишаються людьми навіть в екстремальних ситуаціях, виявляючи співчуття й милосердя до інших.

Пізніше ми бачимо Климка під час перебування у тітки Марини, яка виходжувала його в гарячці і хотіла навіть залишити в себе — всиновити. Але хлопчик, хоч йому і подобалося у доброї жінки, не погодився, бо відчував відповідальність за життя дорогих йому людей. Мені здається, що у цьому епізоді дуже виразно показується доброта і самовідданість людської душі моїх співвітчизників-українців.

Та найважливішим, на мій погляд, є заключний епізод новели — повернення Климка з торбиною солі на станцію, до радянському полоненому і смерть хлопчика. Після небезпечної дороги, після важких випробувань, сповнений радістю, повертався назад Климко з дорогоцінною сіллю. І тут підстерегла хлопчика невблаганна смерть, як підстерігала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесників. Та навіть у цю судну годину Климко постає людиною, що дбає не про себе, а про інших. Забувши про небезпеку, він показує радянському полоненому воїну, куди втікати. Тут і скосила його черга з німецького автомата: «Він уп’явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав. А з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль…».

Перед очима ще довго стоїть ця цівочка солі, а серце заповняє безмежна туга і любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною і відчайдушною душею, що жила для добра. Любов до всіх дітей війни, які виявляли таке милосердя, яке й дорослим інколи було не до снаги.

Відповідь:

Стосунки Федька з однолітками

під час будування хаток із піску:  на мій погляд в цій ситуації Федько веде себе негарно. Без будь-якого пояснення, без причини він псує дитячу гру ще й сміється з того, що він ображає інших дітей. цитата   Федько теж ліпить. Але раптом встане, подивиться-подивиться і візьме та й повалить усе чисто — і своє, і чуже. Ще й регочеться.

під час запуску повітряного змія: коли під час будування хаток з піску Федько хоча б грається з іншими дітьми, то під час запуску повітряного змія він веде себе як розбишака. Довго гає зі сторони як інші діти запускають повітряного змія, а потім в розпал гри по-розбійницьки  силою відбирає чужу іграшку. Змій йому не потрібен, запускати його самому не так цікаво. Таке враження, що Федькові подобається знущатися з інших. цитата: "Але Федько вмить зривається з місця, налітає на Спірку, ловко підставляє ногу й кида його на землю. ...Гаврик плаче, а Федько намотує нитку на руку і помалу задом іде додому. Вигляд у нього гордий..."

під час прогулянки під дощем:  цій ситуації хлопець веде себе як звичайний хлопець, який разом з друзями радіє теплому літньому дощу. Навіть дивно, як після стількох образ зі сторони Федька, хлопці приймають його до свого гурту. Але разом з тим стає зрозумілим, що можливо Федько не такий уже й поганий і його друзі це знають і розуміють. цитата "На вулиці, в самому потоці, під дощем, мокрі, без шапок бредуть Федько, Стьопка і Васька. Вони позакачували штанці аж до живота, пацають ногами, сміються, щось, видно, кричать, їм весело і любо! ...Ось Федько підставляє лице під дощ, ловить краплі ротом..."

під час пригоди на річці: в цій ситуації Федько веде себе як справжній, вірний і надійний друг. Коли Толя розгубився і почав панікувати на крижині, то Федько не роздумуючи кидається йому на до таки рятує Толю. Інші хлопці допомагали Федькові - і коли він робив нову палицю, щоб врятувати Толю, і вболівали за нього, поки він витягував Толю з крижини, а потім допомагали Федькові вибратися з води. цитата "  І от, коли всі метушились, бігали і не знали, як вирятувати Толю, несподівано з'явився Федько. В руках йому була довжелезна палиця, в яку він почав забивати гвіздка, раз-по-раз заклопотано подивляючись на Толю..." Єдине, що не зробили друзі Федька з незрозумілих причин -може через свій вік або через незнання - вони не призналися батькам Федька і Толі, чи  дійсно Федько штовхнув Толю на крижину

під час похорону: стає зрозуміли хто був Федькові другом, а хто - ні.  цитата "На кладовище йшли хлопці зо всіх сусідніх вулиць. Спірка, Стьопка й Гаврик плакали навзрид", "Коли Федькова труна сховались за рогом вулиці і не було вже нікого видно, Толя одійшов од вікна, перекрутивсь на одній нозі й побіг гратися з чижиком".

Пояснення:

ответ

Привіт, Анна!

Читали ми про тебе на уроці. Легенда крізь віки дісталася до нас. Скажу відверто, що обурювались всі. Хіба є злочином – в уяві оживити мишеня з багряного кленового листочка?!

Чому тебе боявся твій сусід, мені вже зрозуміло. Він був звичайний, у наші часи ще кажуть "сірий". Твоя фантазія, яскравість, небуденність його лякала. Це зовсім не провина. У нас це зветься "креативність" чи творчість небайдужої душі. Таких людей, як ти, не так уже й багато, їх називають "білими воронами".

Поганий той закон, який карає беззахисну дитину-сироту лише за те, що не така, як інші. Але втішає, що в скрутну хвилину ти мала рідну душу й захисника, грайливий чорного кіта, який до тобі протистояти буденності і сірості, уникнути безглуздя вироку.

Дорога Анна, я бажаю тобі залишатися завжди яскравою і творчою особистостью і ніколи не втратити своєї неповторності.

Объяснение:

лист Ани