Значення слова ущух по української літератури

Ставати слабшим, затихати, припинятися (про явища природи). Ось став вітер ущухати, І хвилі трохи уляглись

Объяснение:

Українська музика була невід’ємною складовою побутово-реалістичного й романтичного театру, доповнювала його психо­логічну дію, чіткіше окреслювала людські характери. Тут багато важив неповторний чар української народної пісні. Народна пісенна творчість пов’язана і з розвитком професій­ної української музики («Катерина» М. Аркаса, «Підгоряни» М. Вербицького, «Осада Дубна» П. Сокальського та ін.), стає осно­вою фортепіанної музики та камерних вокальних творів П.Со-кальського, С. Воробкевича, М. Лисенка. Композитори охоче писали музику для хорів, використовуючи народний обрядовий мелос: щедрівки, купальські й весільні пісні тощо. Це сприяло піднесенню української пісні на рівень високого професійного мистецтва. Поміж усіх видів і жанрів музичного мистецтва найнеспри-ятливіші умови склалися для розвитку опери.Д. Антонович по­яснював це тим, що для опери були затісні рамки українського музично-драматичного театру; фахової підготовки актори не мали, відсутньою була національна оперна традиція і, головне, не було державного опікування українською культурою.Одним із відомих композиторів XIX ст. був С. Гулак-Арте-мовський — оперний співак, драматург, що навчався в Київ­ській духовній семінарії. У 1839 р. М.Глинка, О. Даргомиж-ський та М. Волконський влаштували концерт і на зібрані кошти відправили талановитого юнака до Італії.Дебют С. Гулака-Артемовського відбувся на сцені Флорентійської опери. Найважливіше досягнення С. Гулака-Артемовського — ство­рення за власним лібрето першої національної опери «Запоро­жець за Дунаєм» (1862 р.). Сюжет опери підказаний М. Костома­ровим.Майже 20 років царська цензура забороняла постановку опери. На українській сцені її вперше поставив 1884 р. М. Кро-пивницький. У другій половині XIX ст.виникає система української му­зичної освіти. Відкрилися музичні училища в Києві, Одесі, Хар­кові, Львові. Серед українських професійних композиторів вирізняється творчість П. Ніщинського і П. Сокальського. П. Ніщинський за­кінчив Афінський університет, де здобув ступінь магістра наук.В Одесі організував хори і керував ними. Вершиною його твор­чості вважається музична картина «Вечорниці», написана для п’єси Т. Шевченка «Назар Стодоля». П. Сокальський заснував 1864 р. в Одесі Товариство любителів музики.Він створив близько 40 фортепіанних п’єс, 40 романсів, опери «Мазепа», «Майська ніч», «Облога Дубна». Особливий внесок у розвиток національної музичної куль­тури зробив М. Лисенко (1842–1912) — видатний композитор, піаніст, хоровий диригент, фольклорист, теоретик музики й пе­дагог, засновник професійної школи. Навчався в Петербурзь­кій та Лейпцігській консерваторіях. Активно освоював у своїй музиці шевченкіану (понад 80 вокально-хорових творів різних жанрів). Композитор збагатив майже всі жанри української музики. Йому належать опери «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Наталка Полтавка», «Енеїда», дитячі «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна».М. Лисенко — основоположник інструментальних жанрів в українській музиці, створив численні фортепіанні твори. З іме­нем Лисенка пов’язаний розвиток національної музичної освіти.Він організовував хори, недільну школу для хлопців-селян, ви­кладав у приватних музичних школах, 1904 р. відкрив у Києві музично-драматичну школу. Тут навчались українські компози­тори К. Стеценко, Л.Ревуцький, О. Кошиць. Видатними творцями духовної музики на зламі XIX–XX ст.були К. Стеценко та М. Леонтович. Розвитку професійної музичної освіти сприяло відкриття кон­серваторій у Києві, Одесі, Харкові. Почали діяти Одеський Укра­їнський музично-драматичний театр, Харківський театр опери та балету. Значну роботу з розбудови музичної культури в Західній Укра­їні проводили композитори І.Лаврівський, С. Воробкевич, В. Ма­тюк, А. Вахнянин, О. Нижанківський, Д.Сочинський, В. Бар-вінський, С.Людкевич. У Львові 1903 р. заснована музична школа (з 1907 р.— Ви­щий музичний інститут, з 1939 р.— державна консерваторія Імені М.В. Лисенка). У 30-х роках діяли 9 філій музичного ін­ституту — у Бориславі, Дрогобичі, Стрию, Тернополі, Яворові та інших містах. Давні традиції має музично-театральна культура Львова. Тут у 1842 р. відкрився приватний міський театр С. Скарбека, один із найбільших у Європі (нині в цьому приміщенні — театр іме­ні М.Заньковецької). На його сцені дебютували вихованці Львів­ської консерваторії С.Крушельницька, М. Менцинський, О. Ми-шуга, Ф. Лопатинська, О. Носалевич, виконавська майстерність яких набула світового визнання. У новій українській музиці одним з провідних діячів був В.Барвінський. У період першої світової війни з’являються стрілецькі пісні.Вони відображають ідеї національно-визвольного руху на за­хідноукраїнських землях. Для січових стрільців писали пісні І. Франко, О. Маковей, Д.Макогон, Б. Лепкий, Л. Лепкий, Р. Купчинський. Музику створювали композитори Ф.Колесса, В. Барвінський, й шлях М.

Писати літературні твори Галина Курій почала ще зі шкільного віку. Уперше ім'я «Галина Малик» шістнадцятилітня поетеса використала для публікації віршів. Першою адресаткою текстів для дітей стала донька письменниці.

Письменниця добре пам'ятає, як вона сприймала світ у дитинстві, усі власні дитячі відчуття. Тому її вірші для дітей легкі, з простими, інколи зовсім неочікуваними, сюжетами, різножанрові.

Пише українською і російською мовами, перекладає з болгарської. Вперше її вірші опублікувала "Закарпатська правда" у жовтні 1967 року. Друкувалася в обласних та республіканських газетах "Молодь України", "Сільські вісті", "Зірка", "Вісті України", журналах "Малятко", "Барвінок", "Перець", "Початкова школа", "Прапор", "Радянська жінка", "Веселка", колективних збірниках "Дзвінке джерело", "Первоцвіт", "Веселий ярмарок".[1]

Згодом Галина Малик почала писати казкові повісті для дітей, головні герої яких діти та підлітки. З персонажами цих повістей весь час трапляються якісь пригоди, відбуваються небезпечні та радісні події: твої ровесники — діти потрапляють у казкову країну, а то мешканці казкових країн потрапляють у наше реальне життя. А ще, коли читаєш повісті та п'єси письменниці, здається, що їх авторка знаходиться серед своїх героїв і разом з ними переживає все описане у книжках.

За повісті «Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії» у 1988 році Галині Малик було присуджено премію імені О. Копиленка. З незвичайними пригодами Алі, головної героїні цих повістей, уже познайомились читачі Іспанії, Італії, Франції, Німеччини та інших країн. А за повість «Злочинці з паралельного світу», Галині Малик було присуджено звання лауреата літературної премії імені Лесі Українки 2003 року. Галина Малик — член Національної спілки письменників України з 1991 року.

Письменниця є також авторкою книжок: «Пантлик і Фузя», «Пантлик і Фузя сперечаються», «Пантлик і Фузя купують годинника», «Пригоди Іванка і Беркутка», «Як ти народився» та збірки перекладів з російської мови Даниїла Хармса «Я тепер автомобіль».

У 2007 році Галина Миколаївна відзначена літературною премією ім. Ф. Потушняка за книги казок для дітей «Пригоди в зачарованому місті» (Тернопіль, 2006) та «Сміятись заборонено» (Київ, 2005).

У 2019 році в рамках фестивалю «Азбукове Королівство Магів і Янголів.Країна Драконів» у Музеї книги і друкарства України Галина Малик презентувала книжку «Мандри та подвиги лицаря Горчика». За жанром – це лицарський роман-дилогія, пародія-буф для дітей, що складається із двох частин: «Мандри та подвиги хитромудрого переможця Дванадцятиголового Змія лицаря Горчика, його банконосця Третього Зайвого та красуні Каролі» та «Мандри та подвиги лицаря Горчика та Бузинової Царівни Бусі на острові Зміїному та у морі Скіфському».