(твір 10-15 речень)мої міркування щодо актуальності трагікомедії "сто тисяч" івана карпенко-карого ( нужно ) 37

Я вважаю, що ця трагікомедія дуже актуальна в наш час, так як зараз у світі правлять тільки гроші. Карпенко-Карий висміює це явище, адже хоче для свого народу кращого життя. Безумовно, що прагнення мати якомога більше грошей, одним словом, гроші заради грошей. Калитка не зупинится ні перед чим, аби тільки збагатитися. Можна провести паралель із сучасними олігархами та бізнесменами, які хочуть лише збагатити свої кишені. І витратити гроші не на якесь виробництво чи корисну справу, а просто побудувати собі якусь хату за містом. Трагікомедія "Сто тисяч" повна сатири і насмішки. Автор крізь сльози сміється над пороками і змушує людей, мимо їх волі, соромитись своїх лихих учинків. А підтверджує він це цитатою "Буде здоров`я, будуть і гроші". Тож головною думкою твору, на мою думку, буде прагнення героїв збагатитися заради задоволення власних потреб. У наш час ми можемо гати за такою проблемою повсюди. Тож ця трагікомедія є надзвичайно актуальною.

Мені здається, що старий кайдаш не досить уваги приділяв вихованню своїх синів. «він був добрий стельмах, заробляв добрі гроші, але ніяк не міг удержати їх у руках. гроші втікали до шинкаря. панщина поклала на кайдашеві свій відбиток». чимало настраждавшись, наробившись за свій вік так, що «аж шкура болить», кайдаш намагається знайти забуття в чарці. потоваришувавши з оковитою, він втрачає повагу старшого сина карпа. я думаю, що карпо, старший син кайдаша, з дитинства був грубуватим, ріс черствим, бездушним. ці риси поступово тільки набирали обертів. він був першою дитиною, мабуть, його більше пестили, пробачали грубість. коли парубкував, то теж був мовчазний, гордовитий, ніколи навіть не сміявся. «його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались». після одруження та народження сина карпо ніби виріс у власних очах, відчув себе справжнім хазяїном. починає поводити себе ще більш егоїстично. він ніколи не був покірним, не змовчував батькам, під час сварки через мотовило вперше підняв на старого кайдаша руку. про його жорстокість та черствість знало все село. я погоджуюсь із тим, що батьки належним чином не займалися його вихованням, тому й мають такий результат. я не згоден із думкою, що кайдаш не займався вихованням дітей, тому що він був богомольна людина, а значить цінував свою сім’ю й доклав усіх зусиль для виховання хлопців. на мій погляд, стара кайдашиха не знаходить спільної мови зі старшим сином та невісткою, тому що на неї панщина наклала свій відбиток. замолоду вона довго служила в панів і «набралася од їх трохи панства», «до природної звичайності української се- лянки пристало щось вже дуже солодке, аж нудне», зовнішня пиха, облесливість у розмові. я не згоден із думкою, що у сварках винні батьки. розпалюванню ворожнечі сприяли й невістки, особливо мотря. у неї надто дріб’язкова натура. вона ладна лаятися за яйця, курей, кухоль, а наслідки всього цього жахливі — порушення етичних норм, народної моралі, бо син здіймає руку на батька, мотря вибиває кайдашисі око, карпо женеться з дрючком за матір’ю, заганяє в ставок і ладен вдарити, та зупиняється, бо «не так шкода… матері, як чобіт».

1) «раз умирати кождому, але славно вмирати — се не кождо-му лучається. не сумувати мені за ним, але радуватися його долею». (захар щодо звістки про ймовірну загибель сина при обороні села.) 2) «тілько по наших трупах увійдуть вороги в тухольську долину! » (молодь на зібранні громади, обговорюючи план оборони від монгольських нападників.) 3) «не відбити, але розбити їх — се повинна бути наша мета! » (захар на громадському віче.) 4) «силою і підступом узяли його, закували в залізні пута. хоч без рани, а весь облитий був кров’ю ворогів. ні, батьку, твій син не подав ім’я твоє в неславу». (мирослава захарові про поневолення сина.) 5) «він радив тухольській громаді не спиняти монголів перед тісниною, але впустити їх у кітловину. тут можна їх обступити і вирубати до останнього, а коли ні, то виморити голодом». (мирослава про пораду максима тухольцям.) 6) «подвійний зраднику,— се твоя вина! ти запровадив нас у сесю западню, відки ми вийти не можемо! » (бурунда-бегадир до тугара вовка, руського боярина.) 7) «дурний хлопче,… таким, як ти, треба жити… життя — дорога річ, і за ніякі скарби його не купиш». (тугар вовк максимові, умовляючи того зрадити свій народ.) 8) «ну, то богу дякувати! надіюсь, що й не вийдете вже. тухольці ціпкий народ: кого раз у руки зловлять, то вже не люблять пустити». (максим тугару вовкові.) 9) «— не хвали… дня перед вечором! нащо тут великої сили, де сама природа своїми стінами й скалами спиняє вас? » (максим тугару вовкові.) 10) «не трать надії. я задля того йшла сюди, в ворожий табір, через усякі небезпеки, щоб сказати тобі: не трать надії! » (мирослава максимові у шатрі батька в монгольському таборі.) 11) «що мої мізерні машини проти такої ворожої сили? твій батько не таку силу виведе проти них, а таку, проти котрої ніяке військо не встоїть». (мирослава максимові.) 12) «а то значить — сам собі вирви з рук останню поруку вдачі. тухольці полонянина візьмуть, а мене проженуть! ні, сього не буде! я йду сам і без його слова». (тугар вовк мирославі.)