Іть! треба скалсти твір на тему: "чи може неправда бути рятівною" ..

Правда і неправда, правда і кривда — вічне протиборство в умах і серцях людей. З дитинства кожен знає, що правда — це добре, а брехати, обманювати — погано. А ще гірше жити в постійній неправді, подвійній моралі. Це руйнує душу людини, це приводить до трагедії. "Неправда — релігія рабів і хазяїнів", — проголосив М. Горький вустами свого героя Сатіна.

"Жити не за правдою" важко було за всіх часів. І не завжди це приводило до щасливого фіналу. Не захотіла Анна Кареніна жити у вічній омані і неправді. Пішла від чоловіка до коханого. Але важко це, потрібні душевні сили, щоб протистояти світу неправди. Анна виявилася зломленою в боротьбі за своє життя "не за правдою".

Тоталітарні режими, що пропагують зовні правильні життєві постулати і гасла, насправді створювали таку фальшиву, брехливу атмосферу, що людині, що не бажала брехати, жити подвійною мораллю, тобто "не за правдою", було нестерпно важко. Іноді таким людям не знаходилося місця в рідній країні. Скільки гонінь було на геніальних Ахматову, Булгакова, Зощенка! А Бродського і Солженіцина просто викинули за межі країни. І все тому, що вони не хотіли у своїх віршах і прозі брехати, славити нелюдський, антигуманний, наскрізь брехливий режим. Прикладів таких не перелічити, і не тільки в нашій колишній великій комуністичній імперії. Альбертові Ейнштейну довелося емігрувати з фашистської Німеччини не тільки тому, що він не арієць. Режим, за якого спалювали геніальні книги, змусив би великого вченого працювати на благо цього режиму.

Це мова про великих людей, що знаходили в собі сили протистояти такій ситуації, коли "жити" дорівнювало "брехати". Брехати постійно, словами, справами, душею. А що для кожного з нас означає "жити за правдою"? Одну з релігійних заповідей? Норму життя і поведінки, взаємин з оточенням? Стан душі? Думаю, що і перше, і друге, але особливо третє. Якщо чесне життя — внутрішній стан людини, то чесними будуть усі її вчинки: вона не скривдить друга, не зрадить його, вона ні на мить не забуде про синівський обов'язок. Вона буде чесною у важких, критичних ситуаціях, навіть якщо це буде загрожувати її особистому благополуччю. Заради тепла і ситості вона не забруднить душу неправдою, лжесвідченням. В усіх випадках, коли потрібно робити вибір, вона його зробить "не за неправдою". І коли їй буде сімдесят, вона буде знати, що жила чесно, не брехала, не принижувалася.

В одному випадку я допускаю можливість обману: це так звана "неправда в ім'я порятунку", "неправда на благо". Але це особливі випадки, коли неправда може полегшити умираючому останні дні його земного життя.

"Жити за правдою" можливо було в усі часи, навіть у найважчі і страшні. Сьогодні в нас людині ніщо не загрожує (крім криміналу і терористів, але це виняткові випадки), так що чесно жити, як личить вільній людині у вільній країні, можливо,. І це набагато легше, ніж нашим батькам і дідам. Хоча за всіх часів, щоб так жити, були потрібні мужність і вірність своїм моральним принципам. Але ' треба пам'ятати, як Сатін продовжив фразу: "Правда — бог вільної людини". Цьому богові вклонятися треба все життя.

Відповідь:

Мрії Т.Шевченка про майбутнє України

Я казав це вже неодноразово і продовжую це стверджувати: Тарас Григорович Шевченко для нашого народу, для України, – це не просто поет чи художник. Він став ковтком свіжого повітря, ковтком натхнення, цілющим струмком посеред пустелі для багатьох поколінь. До нього йшли за благословенням: і незламні воїни, і освічені інтелігенти, і працьовиті селяни. Головною мрією славетного Кобзаря було безхмарне майбутнє для України, тому так сильно прагнули знищити його книжки можновладці, змусити мовчати Шевченка, заславши його далеко від дому….

Минули століття, зараз Україна – це незалежна держава, проте й досі непокоять сумніви: чи піднялися ми з кріпосницьких колін, чи навчилися жити без ката і чи робимо усе, що від нас залежить задля щасливого майбуття?

Шевченків ідеал людини й загалом майбутнього вимірюється добром, точніше – здатністю творити добро, чинити щось хороше кожного дня, не очікуючи нагороди чи похвал.

В останні Кобзареві роки думка про добро чимраз наполегливіше поєднується з думкою про працю, про роботящі руки й роботящі голови.

Найбільший заклик Шевченка до нас –  життя у праці, невтомна, наполеглива робота і над собою, і на благо держави.

Тарас Шевченко – невичерпний і нескінченний. Його мрії про світле майбутнє для українського народу, для Батьківщини не є порожнім звуком для нас. Його заповіді про рятівну силу любові, про натхненну силу добра, про лікувальну силу праці можуть стати поштовхом для нас сьогодні. Ім’я Кобзаря вже вписано в історію нашу золотими літерами, від нас же зараз залежить, якими кольорами писатимуть нащадки про нас: темними барвами чи променистими!

Пояснення:

Митько та Сергій — два друга-п’ятикласника, які стали героями повісті «Митькозавр з Юрківки, або Химера лісового озера». Винахідливі друзі, отримавши на літо завдання від «улюбленої ботанічки» зібрати колекцію комах, вмовляють своїх батьків відпустити їх у село до Митькової бабусі на усе літо. Сергійкові батьки категорично проти, бо знають, що ці двоє друзів — страшенна вибухова сила, але піддавшись вагомим аргументам про двійки за незібрану колекцію та «передчасне старіння наших організмів», нарешті здаються.

Спочатку їх зовсім не цікавить збирання якихось там комах: і навіщо їм вивчати якусь зоологію, і чим вона може бути краща за ботаніку? Увесь свій час друзі збираються присвятити виключно забавкам, бо на то вони й п’ятикласники, які важко працювали увесь навчальний рік.