Аналіз вірша "підкова" ірини жиленко аналіз вірша "гном у буфеті" ірини жиленко

Ема: шанобливе ставлення до буфетного гнома який у всі століття живе в реальній дитячій уяві. Ідея: возвеличення почуття пошани, любові до гнома як сімейної реліквії. Основна думка: дитинство — це чарівний, дивовижний час кожної людини, коли вона сприймає все казкове, цікаве, навіть гнома, що «нашіптує … казки». Художні засоби «Гном у буфеті» епітет: «буфетний гном»; метафора: «золотить сервізи», «багріє його ковпачок»; риторичні оклики: «Ая-як!», «.. прислухайся!» Характеристика образу гнома «Гном у буфеті» Гном — давній мешканець людського будинку. Обов’язки гнома: гукав пустунам: «Ая-яй»; слухняним давав шоколадки;

Відповідь:

Який вірш із збірки «Зів’яле листя» мені найбільше сподобався

Коли ми отримали завдання написати твір про свій улюблений вірш Івана Франка із збірки «Зів’яле листя», то я вже знала про який саме вірш хочу розказати. Більш того, я впевнена, що саме цей вірш подобається ще багатьом справжнім шанувальникам творчості  відомого поета. Здавалося б, це ж так легко! Відомий вірш ще більш відомого автора.  На  чистий аркуш паперу переді мною дрібними намистинками посипалися слова про геніальність визначного майстра – Івана Франка. Про те, який він відомий і знаний у всьому світі прозаїк, літературознавець, драматург, перекладач, журналіст, критик. Про ніжність його неповторної  інтимної лірики. І все це дійсно так, і все це вірно, але чомусь мені здалося, що у цих моїх словах не вистачає душі. Тієї самої, яка і досі живе у віршах Івана Франка, що зібрані в жмутки, як зів’яле листя. Що мої слова наче камінь – вірні, тверді, але якісь холодні і неживі. Що вони не печуть і не хвилюють так, як рядки  цих  відомих віршів. І чогось мені раптом спало на думку - а що б  я сказала тій  дівчині, якій присвячений мій улюблений вірш. А може так….

«Доброго дня, чарівно незнайомко!  

Ви дійсно чарівні ! Я у цьому впевнена, тому що я Вас бачу перед собою. Хоч і очима безтямно закоханого у Вас чоловіка. Я бачу Ваші чудові і ясні очі, які разом з тим чомусь сумні. Вони сині, чисті і глибокі, адже Ваші очі «немов криниці дно студене». Я милуюся Вашими червоними «мов зарево» устами. І мені дуже шкода, що ці гарні уста німі, що в них ховається докір, або страждання, або несповнене бажання.  Я заздрю Вам. Але мені одночасно і шкода Вас. Вас так вірно кохає чудовий чоловік з ніжною душею. Кохає, не зважаючи на те, що Ви в житті ним «згордували», чим його «серце надірвали». Кохає, незважаючи на Вашу холодність  і байдужість. Невже Ви дійсно не розумієте, що  лише Ви – джерело і радості, і смутку у житті відомої  Вам людини ? Невже Ваше серце настільки крижане, що його не в змозі  розтопити  жар  душі закоханого?  Невже  Ви не чуєте  голосні  ридання  його пісень, що лунають із самого серця ?  Ви дійсно не помічаєте поряд з собою його закоханих очей ? Шкода… А тим часом,  байдужа Вам людина бачить Вас у кожному своєму сні. Майже кожного дня його душа волає: «Чому  являєшся мені у сні ?»  Який жаль і печаль  розриває його серце… Це змушує його кохати Вас і одночасно докоряти цим нерозділеним коханням. Невже Ви не бачите, як він мріє позбутися цього нестерпного болю, щоб  перестати Вами марити, не бачити більше Вас у снах, і тут же прохає:  «Являйся, зіронько, мені!  Хоч в сні!» Якби я була тією дівчиною, у яку так палку закоханий  поет, то я б відповіла взаємністю. Не гордуйте таким чистим і щирим почуттям. Подаруйте хоча б надію. Не даремно ж Ви являєтесь йому у сні. До побачення».

Напевне. уже всім зрозуміло, що мій улюблений вірш  «Чого являєшся мені…»  Чудова, чуттєва, неперевершена поезія. І як шкода, що у мене немає такого таланту, як у Івана Франка, щоб підібрати  слова для опису того, наскільки він мене зворушив.  

Пояснення:

Поетична розповідь про дитинство за твором М.Стельмаха «Гуси-лебеді летять».

     Повість “Гуси лебеді летять” є прикладом поетичної розповіді письменника Михайла  Стельмаха про своє дитинство. Саме гуси на початку і наприкінці твору символізують плин книги життя, де найяскравішою сторінкою для кожного є його дитинство.

    Бачимо, що Михайлик був жвавий і веселий хлопець, схильний як  до глибоких роздумів, так і до смішних витівок. Злиденне життя зробило його співчутливим до бідних. Тут мимоволі згадується гарбузове насіння, яке передавали дитячі рученята голодним подорожнім.  Хлопець вирізнявся серед інших допитливістю. Дідусь часто  розмовляв з малим, а онук любив слухати казки, які зачаровували своєю казковістю і торжеством добра. Розповідав про велич природи, про необхідність дбайливого ставлення до неї. Тому Михайлик зростав захоплювався красою рідного краю, мріяв побільше дізнатися про рослини і тварини. Розумів, що в цьому йому звичайно до також книжки. Мова хлопця була наповнена дотепними висловами, фразеологічними зворотами , які є перлинами народної мудрості.  

    Не дивлячись на те, що Михайло Стельмах походив з небагатої  сім’ї,  але дитинство його, оточене  любов’ю та турботою, можна назвати щасливим.