Твір роздум на тему "моя заповітна мрія"

Кожна людина наділена уявою. Ще з раннього дитинства уява починає володіти нашими думками. Вона представляє перед нами картини майбутнього й минулого, існуючого та фантазійного. Уява -  це ніби пензель, завдяки якому ми можемо намалювати речі та явища, яких ще ніколи не бачили.

І саме завдяки уяві у людини з’являються мрії. Спочатку, вони зовсім прості і легкоздійсненні. Потім людина починає рости і пізнавати світ, розставляти пріоритети та вподобання. А разом з людиною ростуть і її мрії.  Вони стають ширшими та конкретнішими. Їх кількість неодмінно зростає. Деякі з цих мрій стають цілями, яких людина прагне досягнути в своєму житті,а інші так і залишаються мріями, через свою нездійсненність.

Мрії – це ніби квитки у майбутнє життя, и кожен з нас прагне цими квитками скористатися.  Мрій у світі багато, набагато більше ніж самих людей. Хтось мріє бути сильним і хоробрим, хтось прагне  слави та вроди, для когось найважливішим є багатство. Ми уявляємо майбутнє кохання та сімейне щастя, або професію, яку прагнемо опанувати.

Важко виділити одну окрему мрію, яку я б вважав(ла) найголовнішою. Для  мене, як і для всіх інших, важливим є моє майбутнє життя. І, звісно, я прагну мати хорошу професію та достаток, люблячу сім’ю та вірних друзів. Я хотів(ла) би жити в добробуті  та ніколи не сумувати, подорожувати і побачити світ. Важко виділити одне, найзаповітніше бажання.  Проте, мабуть, для мене це – правильно вибрати свій шлях, знайти  свою життєву дорогу. Адже,на мій погляд, найголовніше це - не прожити своє життя марно та бездумно.

Мрії наповнюю наше життя барвами, вони допомагають нам пізнати себе. Ніколи не можна позбавляти себе мрій, бо людина без них існувати не може.

В Великобританії останньої третини XIX віку ефективність впливу концепції «нового імперіалізму» на масову свідомість багато в чому пояснюється не тільки глибоким і кваліфікованим опрацюванням в трудах інтелектуалів і політиків-практиків, але і її втіленням в художній формі, в різних жанрах музичного і зображального мистецтва. Проза і поезія, наповнена яскравими і образами, що запам'ятовуються, їх екзотичний колорит, гострі і напружені композиції, захоплюючий сюжети ставали ефективними коштами ивдоктринації психіки рядових британців. Таким чином, базові тези концепції «нового імперіалізму» впроваджувалися у вікторіанську систему цінностей. При цьому еволюція художніх образів досить точно відображала зміну пріоритетів імперського будівництва, експансії і оборон.

Основним естетичним принципом художньої версії «нового імперіалізму» став принцип «мужнього оптимізму» як творче кредо неоромантизму. Ця течія виявилася практично у всіх жанрах мистецтва як виклик, з одного боку, вікторіанського рутиле обивательського животіння, битописательству, святенництву і лицемірству середнього класу, а з іншою - упадническому декаденський естетизму інтелігенції. Неоромантизм орієнтувався в нервую чергу па юнацьку аудиторію, втілюючи «не розслаблене і хворобливе, а жизнелюбивое, яскраве світовідчування здорової юності». Неоромантические герої діяли «аж ніяк не в тепличному середовищі, стикалися при шляху захоплюючого сюжету з надзвичайними обставинами, що вимагають напруження всіх сил, енергійних, самостійних рішень і дій». Для неоромантической системи цінностей були характерні протидія духовної інерції і етичним шаблонам, потреба особистості в самостійності, в самореалізації, не обмеженій ніякою побутовою умовністю. Це природним образом зв'язується з цінностями духовних і фізичних сил, що виявляються в боротьбі з ворожим зовнішнім світом і в перемозі над могутніми і небезпечними противниками.

Объяснение:

Наш рідний край легендами багатий. Є серед них страшні, чарівні, романтичні, захоплюючі. Одна з найромантичніших українських легенд розповідає про чарівну козачку з Полтавщини, яка є авторкою багатьох ліричних пісень. Про­те більшість із них до цього часу вважаються народними.

Який талант треба мати, щоб надати, здавалося б, звичайним словам безсмер­тя! Звідки взявся такий талант у поневоленій Україні? Таке питання може виникнути лише у того, хто ніколи не бачив чарівної Ворскли, не слухав її тихих, лагідних пісень у супроводі веселого тьохкання солов’їв із прибережних гаїв! Саме ця земля народжувала і народжує дива. Одне з них – Маруся Чурай, донька урядника Полтавського козацького полку Гордія Чурая. Він був справжнім лицарем свого часу. Як і всі козаки, вважав ганебною смерть не в бою, а деінде. Тому загинув, рятуючи життя Богдана Хмельницького. Маруся мала тонку ду­шу, кожна струна якої бриніла своєю піснею: мрійливою, сумною, про кохання, про козацьку долю і лицарську звитягу. Прості людські цінності, оспівані у піс­нях, запалювали серця слухачів, які розносили це полум’я Україною.

Сучасні поети-піснярі стверджують, що гарну пісню можна написати лише тоді, коли переживеш якесь моральне потрясіння. Можливо, це так і є, бо власна доля Марусі була трагічною.

Дівчина покохала молодого козака Грицька Бобренка. Але війна розлучила

закоханих. Тяжко Маруся переживала розлуку. Смуток і журба були такими безмежними, що вилилися із її душі піснею “Віють вітри, віють буйні…” Та вияви­лося, що війна – не найстрашніше лихо, ще гіршим є зрада. Після війни за наказом матері Гриць одружився з багатою донькою осавули. Несила було Марусі пережити таку ганьбу. Радше хай води Ворскли понесуть її далі від зради і насмішок. Але не судилося дівчині втонути. Іван Іскра, який багато років щиро ко­хав Марусю, врятував її. Порятунок не приніс ні полегшення, ні спокою. Ревнощі взяли гору над розумом, і Чураївна отруїла зрадника. Від страти її знову врятував Іван, який привіз гетьманський наказ про помилування злочинниці. Та найгрізніший суддя для людини – її власна совість. Вона прирікає людину на довічне спокутування своїх гріхів.

Марусин вік виявився коротким, але її душа жива. Вона живе у виспіваних і виплаканих піснях, розповідає кожному новому поколінню про щастя і радість, про сум і журбу, про вірність і зраду. Отож скільки лунатимуть її пісні, стільки й житиме її душа. Збережімо пісню – душу Марусі Чурай!