Чернетка твору на тему моя заповітна мрія

Я маю заповітну мрію і дуже сподіваюсь на її здійснення. Я хочу доторкнутись до веселки, дізнатись де вона бере фарби для свого чарівного мостика, звідки простягає свій початок і куди ховає свій кінець. Всі кажуть, що це лише фантазія і нічого більше, та я вірю в свою в мрію, і знаю, що прийде день коли виглянувши після теплого дощику в своє віконечко мені достатньо буде протягнути долоню до здійснення мрії

Я хочу стати художником і впевнено іду до своєї заповітної мрії.
Я бачив як працюють майстри петриківського розпису. На скляну палітру нанесені всі кольори веселки – це гуаш. Спочатку майстриня наносить легенький ескіз олівцем, а потім починає чаклувати пензлями різної товщини. Її рухи впевнені і плавні. Мазки лягають швидко один за одним утворюючи казковий рослинний орнамент, дивовижної краси птахів.Це декоративно-прикладне мистецтво. Орнамент створює людина з прекрасною душею, багатою уявою і фантазією.
Кожна робота неповторна, за нею стоїть автор, у нього свій стиль письма.Я теж спробував і мені дуже сподобалося створювати власний малюнок квітів. Я займаюсь малюванням у художній школі, дуже люблю графіку і живопис. Мені цікаво ходити на етюди і малювати природу. Я беру участь у конкурсах і фестивалях, маю багато нагород. Професія художника – це поклик моєї душі, я хочу присвятити своє життя мистецтву.

ОБРАЗ ЯРОСЛАВНИ
«Слово о полку Ігоревім» — це високохудожній поетичний твір, який можна назвати й історичною поемою, і літописом однієї історичної події, і промовою, оскільки жанр цієї пам'ятки дуже складний. Однак, як би там не'було, а основними образами цього твору є образи воїнів — захисників своєї держави.
 У творі присутній тільки один жіночий образ — образ Ярославни, дружини Ігоря, який приваблює читача своєю чистотою й правдивістю. Цей образ став символом усіх руських жінок, які роками чекали своїх чоловіків-воїнів, оберігаючи для них і своїх дітей родинне вогнище. 
      Ярославна розкривається у творі тільки в чеканні. Вона чекає повернення з походу свого чоловіка і звертається поперемінно до різних сил природи. Жінці хочеться перетворитися на пташку й полетіти вслід за своїм коханим, щоб силою свого почуття вберегти його від нещастя: «Полечу, — рече, — зозулею по Дунаю! Обмочу бобровий рукав в Каялі ріці. Утру князеві криваві його рани на міцнім його тілі». 
     Жінка звертається до вітру, просячи в нього до для князя: «Ярославна рано плаче в Путивлі на заборолі, промовляючи: «О вітре, вітрило! чому господине, так сильно вієш? Чому мечеш хинівські стріли на своїх легких крильцях на мого лада воїв? Чи тобі мало було горі під облаками віяти, леліючи кораблі на синім морі? Пощо, господине, ти моє веселіє по кови-лю розвіяв?». 
      Потім Ярославна говорить із Дніпром, який у творі уособлює грізну стихію води: «Ярославна рано плаче в Путивлі на заборолі, промовляючи: «О Дніпре-Славу-тичу! Пробив єси кам'яні гори крізь землю Половецьку. Ти леліяв єси на собі Святославові насади до війська Кобякового. Полелій, господине, мого лада до мене, аби не слала я до нього сліз на море рано!» 
   І втретє просить вона цро до ясне сонце — уособлення стихії вогню: «Ярославна рано плаче в Путивлі на заборолі, промовляючи: «Світле і пресвітле сонце, всім ти тепле і красне! Чому ж, господине, простер ти своє гаряче проміння на воїв мого лада? В полі безводнім згагою зігнув єси їм луки, тугою їм тула заткав?» 
   Таким чином, звертання Ярославни до трьох основних стихій — вітру, води й вогню — нагадує своєрідне замовляння, звертання до природної магії в бажанні змінити хід подій. Дружина Ігоря вдається до цієї магії, щоб захистити від ворога свого коханого та його дружинників, посприяти боротьбі руських воїнів проти половців. 
  Княгиня Ярославна у своєму ворожінні-плачі виступає заступницею всієї Руської землі, всіх воїнів і вірних жінок, які їх очікують. У своєму благанні за коханого вона виявляє таку вірність і відданість, що в очах співвітчизників стає таким же символом краси руської душі, як і сам князь Ігор чи Святослав. 
     Образ Ярославни — величальний гімн моральній красі жінки. Крім того, це історична особа, ім'я якої було Єфросинія, дочка галицького князя Ярослава Ос-момисла. Образ Ярославни в «Слові» започаткував розвиток літературного мотиву жіночності в багатьох слов'янських літературах, зокрема мотив материнства, кохання тощо. 
Крім того, до літературного опрацювання цього образу зверталися прозаїки й поети. Наприклад, усім відомий переспів «Плачу Ярославни», зроблений великим Шевченком. Відомий також цикл «Плач Ярославни», створений П. Тичиною; кілька віршів присвятив цій жінці і А. Малишко. 
    Образ Ярославни надихає й сучасних письменників на чудові рядки, адже ця руська князівна стала символом вірності й кохання, ніжності й мужності одночасно.

На землі здавна були три духовно найважливіших місця. Це Ватикан у Римі, Мекка у країнах ісламу та Києво-Печерська лавра у Києві (Україна).

Києво-Печерська лавра була заснована близька тисячі років тому. Тисячі людей приїздять сюди, щоб подивитись не тільки на цей дивовижний витвір мистецтва, але й насправді святе місце.

Початок розвитку цієї народної святині дали два православні монахи. Вони почали рити у землі печери, щоб жити там, майже не спілкуючись із зовнішнім світом. Таким чином, вони намагались найбільше з'єднатися з Богом. До них приєднувалось дедалі більше людей, і згодом ці печери перетворилися на великий монастир.

Монастир ставав все могутнішим і мав велике значення у релігійному житті слов'янського народу. Згодом монахи почали будувати різні релігійні споруди зовні, які потім переросли у великий, оточений кам'яною стіною комплекс із багатьма храмами. Тому зараз Києво-Печерська лавра поділяється на печери та наземну частину монастиря. Доречно було б додати, що лавра здобула таку назву через печери, які є її основою, та стала лаврою не миттєво, а упродовж багатьох століть, бо лаврою у ті часи були тільки наймогутніші монастирі. Взагалі на території України у ті часи існувало лише три такі лаври і Однією з них була Києво-Печерська.

Печери стали останнім притулком для усіх, хто жив у них та помер у давні часи. У печерах лаври знаходиться найбільша кількість похованих святих у світі — 119. Тут є і легендарний Ілля Муромець та той, хто почав написання історії слов'янського народу — монах Нестор-літописець. Є тут і святий Агапій, який, за легендою, писав ікони, які потім зцілювали безнадійно хворих, і, кажуть, якщо зараз ви підійдете до святих мощів і поцілуєте їх, то всі ваші хвороби зціляться. За легендою, тіла померлих монахів клали у сире приміщення печер, і коли до них згодом приходили люди, то вони бачили, що тіла цих монахів не розклалися, а перетворилися на мумії!Архітектура наземної частини лаври просто дивовижна. У соборах постійно поновлюються прекрасні фрески, які в багатьох соборах зроблені у стилі українського бароко, для якого характерні блискучість, величність, різнокольоровість фарб. Найвищою спорудою є дзвонарня. Вона сягає приблизно 300 м заввишки, і щоб піднятися майже до самої верхньої частини, треба подолати 400 сходинок.

Києво-Печерська лавра є одним із найдорожчих скарбів українського народу, і тому, щоб не загубити його, треба берегти її як своє життя, родину, душу.