Художній аналіз вірша "мій ангел такий маленький"

Тема Розповідь про ангела, який незримо супроводжує ліричну героїнюОсновна думка У кожної людини є янгол-охоронець, який опікується нами все життя, незважаючи на те, що ми його ніколи не бачимо. Людині важливо відчувати підтримку вищих духовних сил і вірити у краще Система віршування Верлібр Художні засоби Анафора, зменшено-пестливі слова

Композиція твору “Місце для дракона” Юрія Винничука

Пролог. Спокій і затишок запанували в князівстві, люботинці відвикли боронитися, запанувала нудьга безроздільно, викликаючи неймовірну лінь і розмореність.

Зав’язка. “Так і оголосіть: хто переможе дракона – пошлюбить князівну і сяде на престолі. Бій з Драконом – святе діло.” Тут народ валом повалив.

Розвиток дії. Через Пустельника Князь познайомився із Драконом, втерся йому в довіру і попросив до в такому делікатному ділі – віддати життя заради ння Люботина”. Кульмінація. І Лицар, заплющившись, навідліт рубає мечем у те око, в якому він, наче у дзеркалі та в цю мить надлітає джура і спис його з розгону впивається, мов жало оси, а голова Драконова сіпається. Дракон важко падає, голова його гупає об землю, і чи то почулося Лицарю, чи справді долинуло: “Дякую”.

Розв’язка. Дракон убитий, новий князь знайдений, до того ж саме той, кого вподобала молода князівна, але старий Князь не знаходить собі спокою, його мучить совість. Він приходить час від часу на могилу Дракона, я кого похоронили біля Пустельника, розмовляє з ними, наче із живими, і незабаром й сам помирає біля їхніх могил.

«Місце для дракона» — дитячий історико-фентезійний роман, написаний українським письменником Юрієм Винничуком у 1990 році.

1965 рік. Провесінь. Надмор’я Молодий професор-історик Борис Отава познайомився в санаторії біля моря з московською художницею Таєю, привабливою молодою жінкою з оригінальним світобаченням. Рік 992. Великий Сонцестій. Пуща У той день, коли він прийшов у світ, лежали білі сніги, світило низьке сонце, тиша стояла в подніпрянських пущах. Він вибирався з пітьми на світ, і плакав од незвіданості шляху. Потім був дід Родим. Власне, його руки, як широкі теплі лопати, Від них малюк заспокоївся й притих. Мав він блакитні очі, тож назвали — Сивоок. Родим був велетенським чоловіком із сивим волоссям, в одязі зі шкури дикого тура. Він місив глину, клав на круг і виготовляв різні вироби. Найбільше — богів. Потім фарбував і обпалював на вогні. Усе сяяло різнобарвністю. Дід був мовчазний. Сивоок із захопленням слідкував за його роботою, знав усіх богів, хоч цього йому ніхто не говорив — і Перуна, і Белеса, і Сварога. Найбільше ж хлопчик любив Ярила. Тільки пізніше здогадався чому — той був схожий на діда! Приїжджали купці й купляли богів, а Родим складав у хижці срібло, хутра та інше добро. Він нікого не боявся. Але одного разу прийшли люди в чорному зі срібним хрестом, сказали підкоритися одному богові. Почали трощити готових богів на полицях, Родим кинувся захищати — і поліг від меча. Сивоок вибрався через стріху й щодуху побіг у пущу. Після багатоденного блукання по Лісу Сивоок потрапив до медовара Ситника і закохався в його дочку Величку. Але, не витримавши підневільного життя у Ситника, втік у пущу. Там познайомився з Лучуком — вправним стрільцем з лука, хлопцем його років. Вони вирушили разом у мандри. 1941 рік. Осінь. Київ Професор Гордій Отава не встиг евакуюватися з Києва, оскільки до останнього моменту намагався врятувати цінності Софійського собору. Він потрапив до концентраційного табору для військовополонених, де його, як виявляється, наполегливо розоіукував колишній колега-науковець, а тепер штурмбанфюрер Адальберт Шнурре. Полонені не виказують Отаву, але він несподівано побачив за колючим дротом власного сина Бориса і називав себе. Рік 1004. Київ Сивоок і Лучук потрапили до Києва, де хлопців вразила краса християнських храмів. Якось вони опинились на галасливому київському торзі, де побачили багато чого дивного для себе. їхню силу й кмітливість помітив зухвалий та спритний купець Какора і запросив до себе охоронцями.