Цитатна характеристика землі у творі "земля" ольги кобилянської

Сава "Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. З лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного] й несупокійного. З його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. Очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами. Коли очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям. "

"Відколи з нею(Рахірою) сходиться, стає з дня на день гірший, лінивіший і твердіший, справляє всім лише гризоту та жаль."

"Але він - то вже інша галузь. Росте й горнеться кудись... та не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться. Йому однаково, чи товар поєний, чи ні,- коби йому спрага не допікала. Йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх збитках мав гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою змішати та бог знає з ким випити!"
"Тато його не позволяв йому курити, бо сам не курив, а Григорій усе приносив йому пачку з Гоппляцу, як знав, що в нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. В тата пив він горівку лиш 3-4 рази до року - на різдво, на Великдень, на храм і на Новий рік або в м'ясниці,- а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів до тижня. А вже найліпша була для нього Рахіра... "

Михайло каже про Саву "Він ще дурний, наш малий, і трохи впертий, але він добрий хлопчисько!"

Рахіра. «Лінива до розпуки, пленталася цілими днями бездільно по селу, балакаючи та оглядаючи все, що впадало їй в очі, особливо ж дріб, або ставала там, де ґаздині білили свої полотна, щоб опісля, при відповідній нагоді, з одного або другого затягнути незамітно під пахву». "Сором нам робиш, Саво! Ти любиш дівчину пусту, що на неї ні один порядний хлопець у селі не глядить, що її ніхто порядний за жінку не візьме. Вона погана волошка, циганка. Дивися на її зуби й на її рот! Як клубки з м'яса стоять їй в лиці! Чи вона чим причарувала тебе? Дивися, яка вона погана! Чоло волоссям заросло, а очі, як у чортиці або у голодної собаки!"(Михайло говорить Саві)

Івоніка."...очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти..."  

"Його сильні, залізні руки, чорні та тверді, заворушилися незамітно…" 

"Гарна була земляІвоніка любив її. Він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. Вона пригадувала чоловіка і жадала жертви.

Як була люта, боявся її більше, як почорнілого неба, що віщує тучу."

Марічка. "...погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний..." 

"Одначе її тонке, ніжне обличчя з ясними лагідними очима усмиряло враження її занедбаного вигляду."

"Була се слабосильна, ще доволі молода жінка з ніжними рисами обличчя, на якім за першим поглядом було пізнати, що тяжка, ненастанна праця й жура, що гнітила її, надали її п'ятно старості."

Докія. "Її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. Між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."

"На неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом." 

"...вона все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких." 

Михайло: «І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою. 
Такий був Михайло! Просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.»
Сава про нього так казав:"Михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. Але серце було у нього м'яке, як тісто!..".

Поема «Сон» є одним із шедеврів творчості Т.Г. Шевченка. Цей твір став прекрасним відображенням життя людей села у тяжкі роки кріпосництва.

Поема була написана у 1844 році, коли кріпосництво сильно стисло груди простого народу, довело країну до голоду та глибокої залежності від панів. Обурений покірністю народу та безладдям з боку багатіїв, Т. Шевченко з глибокою ненавистю відзивається про панів, кажучи:

Накралися! А що взяли
На той свiт з собою?

Також, Шевченко описує страждання трудівників – кріпосних у селах, змальовуючи страшні картини:

А онде пiд тином опухла дитина,
Голоднее мре,
а мати пшеницю на панщинi жне.

Мені здається, що великий український поет тяжко переживав за долю свого народу, розповідаючи нам, читачам, як тяжко жилося в нашій країні.

Також, поема наповнена гнівними висловами про царя Миколі І та всіх панів.

Аж потiють та товпляться,
Щоб то ближче стати
Коло самих: може, вдарять
Або дулю дати благоволять…

Так виражати свої думки на той час було дуже небезпечно, що могло коштувати життя, але Шевченко не боявся смерті, він всією душею мріяв про покрашення життя для його рідної Батьківщини, для її багатостраждального, але такого прекрасного народу.

Мені також подобаються описи декабристів, яких автор вважав дійсно сміливими людьми, що ризикували своїм життям заради Батьківщини.

Описуючи Петербург, автор називає лайливими словами всіх прихвоснів царя, які підлещуються за гроші, а простих людей змушують працювати день і ніч на панщині.

Мене дуже вразила ця поема Т.Г. Шевченка, яка повністю, без страху розкривала тих, хто знущався з українського народу, доводив його до голоду. Великий український поет прекрасно описує страждання рідного народу і закликає до боротьби за щасливе, незалежне та радісне майбутнє своїх дітей.

Хлопчики головні герої твору Євгена Гуцало "Лось".

У тексті автор описує їх так: "Обидва плечисті, обидва з широкими,  

лагідними лицями, і схожі один на одного так, як маленький гриб-підберезник  

схожий на свого більшого сусіда." У цьому оповіданні хлопці рятують

лося з крижданого полону. Витягли його з води. Як каже автор у творі  

"...старший брат був розсудливий та відважний...". Вони обидва дійсно  

хвилювалися за лося але ж без сумнівів кинулися на до У самому кінці  

сохатого підстрелили. Діти дуже засмутилися, а їхній дядько навпаки  

був дуже задоволений тим що вполював такого звіра. Бідберезники, мабуть,  

гнівалис на свого дядька за таке вбивство але всеж таки просто пішли геть.

З тексту можна побачити що хлопці хоробрі та відважні, бо не кожен може  

зібратися із силами і ступити на лід, намагаючись до ньшому.

Объяснение:

     Сподіваюся що це, те що ви шукали.