Людські стосунки в повісті сліпий музикант

Те що дівчинка не залишила Петруся даже яко він був сліпий. Вийшла за нього заміж.

Стихотворение «Детство»: анализВ своем стихотворении автор возвращается в во времена своего беззаботного детства. Он делиться с читателем теми сокровенными моментами, которые переживал во время общения с природой. Детство ассоциируется у Бунина с жарким летним утром, с солнечными зайчиками, весело прыгающими в бору, со смолистым ароматом сосен, с нежностью теплого песка.Маленькому мальчику кажется, что стволы деревьев гигантские, а он – всего лишь маленькая частица этого мира. Главный герой произведения ощущает свой юный возраст, он понимает, что вся его жизнь впереди – такие мысли приносят радость и наслаждение от каждой минуты.Автор не вспоминает негативные моменты своего детства, этот период связан с позитивными эмоциями, которые несет в себе прикосновение к величию природы. Воспоминания о детстве навсегда остались в памяти Ивана Бунина.Чему учит нас произведение «Детство»Детство – это скоротечная пора, вернутся в которую, можно только лишь совершив путешествие в своей памяти. Автор учит нас ценить каждый момент своего детства, учиться видеть красоту даже в самых обыкновенных вещах.Со временем дети вырастают, у них появляются разные взрослые заботы. Однако моменты, которые переживает каждый человек в своем детстве, должны оставаться в душе всю жизнь.

Жанр: народна козацька пісня.

Тема: зображення військового походу козаків.

Ідея: уславлення мужності та відваги Дорошенка, Сагайдачного, козацького війська.

Основна думка: уславлення відваги та моральних цінностей козаків, коли особисті інтереси поступалися перед громадськими.

Художні засоби.

Сталі епітети: кониченько вороненький

Епітети: зеленою горою, веде хорошенько, сильне-дужий, необачний.

Повтори (анафора, єдинопочаток): «Веде…», «Під ним…», «Да ….».

Риторичні вигуки (оклики): «Веде своє військо, Веде Запорозьке Хорошенько! », «…Сильне-дужий!», « ... Необачний! », «Гей, хто в лісі, озовися!», «… Не журися!».

Риторичне звертання : «Гей, хто в лісі, озовися!».

Антонімічні пари: «Мені з жінкою не возиться; А тютюн да люлька Козаку в дорозі Знадобиться!

Антитеза (протиставлення): «Ой на горі да женці жнуть, А попід горою,…», «… Візьми свою жінку, Оддай мою люльку,…»

Строф: сім.

Рими: жнуть – йдуть, горою – зеленою, Дорошенко – хорошенько, військо – Запорозьке, хорунжий – дужий, кониченько – вороненький, Сагайдачний – необачний, жінку - люльку, возиться – знадобиться, озовися – журися.