Найти: твiр - остап-вічний шукач правди, за повістю коцюбинського "дорогою ціною"

Шукач правди в оповіданні М. Коцюбинського «Дорогою ціною»

То не віл був у ярмі, звичайний господарський віл,

якого праця і спочинок зробили щасливим:

ярмо було накладене на шию дикому турові,

загнаному, знесиленому, але овіяному ще степовим вітром,

із не втраченим іще смаком до волі, широких просторів.

М. Коцюбинський

Оповідання «Дорогою цілою» (інколи його називають повістю) було написане напередодні першої російської революції (1901 p.), коли почався масовий робітничий і селянський рух. Цього ж року з'явилася «Пісня про Буревісника» М. Горького з її крилатим закликом «Хай ще дужче вдарить буря». М. Коцюбинський, як. і всі передові люди Росії, чекав революційної бурі, вважав за свій обов'язок підготувати народ до революції.

Головний герой оповідання — Остап Мандрика. Змалку він, «затаївши дух», слухав розповіді свого столітнього діда про Запорізьку Січ, про боротьбу українського народу за волю. Ці розповіді будили в голові дитини химерні мрії, формували вояцький запал. Пізніше, ставши дорослим, Остап на собі відчув соціальну несправедливість, і бунтарський дух його загартовувався. Він почав мріяти про волю і готовий був заплатити за неї дорогою ціною. Сила його прагнення до волі, як і прагнення усього українського селянства, підкреслюється метафорою: «Ярмо було накладене на шию дикому турові» й порівнянням: «Мов талії води під теплим подихом весни річкою текло вкраїнське селянство». Люди ховалися від панів, мов від дикого звіра. Остап любив рідний край, йому тут був знайомий кожен кущик, кожна стежка. Та панщина розлучила його з домівкою, до того ж пан погрожував віддати юнака в солдати, покарати за бунтарський характер. Хочу звернути увагу на те, що Остап не самохіть утік з України. Нижче наведена цитата доводить об'єктивність моєї думки.

Коли селянин опинився за Дунаєм, дивне почуття обхопило груди: замість радості — сильне обурення охопило його істоту. В один момент відчув він усі кривди й знущання, які зазнав у рідному краї, і, твердо упираючись ногами в нову, не панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки. Однак, втеча за Дунай не принесла Остапові сподіваної волі. Разом із Соломією за короткий час перебування у плавнях, вони зазнали багато горя і страждань. Незабутнє враження полонить душу і серце, коли читаєш рядки оповідання про те, як знесилені, голодні молодята довго не могли вибратися з безмежного моря комишу. Особливе значення для розуміння Остапа мають описи його думок і переживань, коли він залишився у плавнях сам. Він не хоче вмирати, він хоче жити, бо «не зазнав усього, не жив ще». Йому хочеться відкритими очима подивитися на сонце, побачити світ божий, людей і кохану жінку.

Остап Мандрика — художнє втілення народної неприязні до панів, прагнення до волі. Він ненавидить рабські душі, не розуміє тих, хто з панського ярма. Мужність, волелюбність, готовність до боротьби, вірність у коханні.— саме на цих рисах акцентує увагу автор. Однак, тогочасні умови життя не сприяли пошукам правди, справедливості, поваги до простої людини.

Бертольд:

1."Попереду їхав лицар" (Це говорить про його положення у суспільстві)

2."Та лихий такий, крик боже!" (Як поводить себе з іншими)

3."Голос маю, - каже лицар, -

Та не тямлю віршування... " (Не мав таланту до віршів, але мав гарний голос)

4."Всім вміли догодити,

Тільки нашого поета

Пан забувся запросити" (Його відповідь на зчинене йому добро поетом)

5."Годі жартів! - крикнув згода,

Бо задам тобі я гарду!" (Не мав терпіння)

Поет:

1."Проживав поет нещасний,

Але мав талант до віршів

Не позичений, а власний" (Був бідним, але добре віршував)

2."От собі - людина Божа!" (Гарна людина)

3."Теє слово всім давало

То розвагу, то пораду" (Допомагав людям с повсякденним життям)

4."Ось пожди лиш трохи, зараз

Будеш мати серенаду" (Визнає велику силу кохання)

5."Ей, я лиха не боюся,

З ним ночую, з ним і днюю" (Пережив багато на своєму шляху та був готовий до всього)

Нехай там збирається гірша.

Страшніша негода,

Нехай там узброїться в гостру,

Огненную зброю,

Я вийду сама проти неї

І стану — поміряю силу!

Геніальний і творчий талант Лариси Косач — нашої Лесі Українки — розвивався плинно, незважаючи на те, що лиховісна хмара ла над нею. Хвороба приковувала молоденьку, слабосилу й хворовиту дівчину до ліжка, а вона рвалась до нового життя як орлиця із чорної клітки, вливаючи свою вояцьку вдачу тільки у творчість, тільки у слово, що було для неї великим ділом. Леся стала Жанною Д’Арк для нашої літератури. Фізично в неї може й тремтіла рука, але у своїх поезіях-битвах письменниця залишалася вірною музі, ідеалам, які сформувалися ще в юності. Вона тим і сильна, що поєднувала в собі присутності, пройняті прометеєвим вогнем, з прославленням жіночого героїзму, терпіння й самопожертви.

Показовим у цьому плані є вірш "Як я люблю оці години праці", ліричний герой якого (а це сама Леся!) осмислює зміст свого життя. Вірш побудовано у формі діалогу з однією особою. Герой веде розмову з Музою, що поруч з ним і, здається, ось-ось висловить думку про сенс земного буття. Однак щось зупиняє його. У шаленому потоці суспільних проблем визначитися важко, тим більш, якщо життя не просто споглядати, а й аналізувати.

Поезія має чітку композицію — складається з трьох частин: звернення до музи; роздуми про долю народу; пошук особистого неповторного шляху.

Ліричний герой просить Музу притулити його до свого лона й дати пораду, до знайти відповідь на запитання: бути чи не бути. У житті так багато протиріч, так багато шляхів їх вирішення... Яким може бути твій шлях у країні, де нема доріг, а лише поплутані стежки, що ведуть у безвість... І так мало людей, що орють перемоги, від чого ледь-ледь чути стук сокири. Щоправда іноді з високої гори впаде великий камінь і... кане в темноті. То до якого ж берега пристати особистості, що не хоче бути стороннім споглядачем, а бажає ствердити себе, знайти своє місце у вирі подій? Чи, може, їй орати переліг з тими, що вже виконують ці дії, чекаючи жнив; чи, може пробивати дорогу з сокирою в руках; чи, може, злинути в небо орлицею і, "зірвавши з зірки золотий вінець", запалити світло опівночі?!

Объяснение: