Твiр на тему "духовное богатство - скарб".

Скільки існує людство, стільки точаться суперечки про духовне та матеріальне в житті людини. На жаль, у наш прагматичний час духовність відходить на дру­гий план, але матеріальне не може витіснити потяг людини до прекрасного, не може вбити справжніх почуттів, бо на сторожі духовності стоїть творчість справ­жніх митців.

Ліна Василівна Костенко усім своїм життям і творчістю доводить, що люди­на мусить мати крила, які піднесуть її над буденністю, дадуть відчуття польоту.

Справжній митець зуміє віднайти поетичні образи в найбуденніших речах. Перебуваючи ранньою весною у Польщі, Ліна Костенко замилувалася могутнім природним явищем: на річці Одрі скресала крига. Здавалося, зима ще не сказала свого останнього слова, «та не встигла огледіться, як проснулись дерева і на Одрі лід потемнів». Буйно ломилася крига, кришився лід, і ось «на останній крижи­ні самотня чайка пливе». Куди вона розігналася, що буде, як майже прозору кри­жину «розмиє вода весняна», і цей непевний прихисток затріщить, відломиться і піде під воду? Та нащо вільній пташині ґрунт під ногами, якщо вона має широ­кі й сильні крила? Картина могутнього льодоходу й образ безстрашного крилато­го птаха стали основою першого у диптиху вірша Ліни Костенко «Чайка на кри­жині». Другий твір «Крила» став логічним продовженням першого, адже письмен­ниця знову повертається до образу птаха, який житиме в небі, якщо не буде зем­лі; не матиме багатства, «то буде воля», а хмари у високості розвіють відчуття са­мотності. «А як же людина? А що ж людина?» — тривожно звучать риторичні пи­тання. Поетеса знає відповідь. Людина

Живе на землі.
Сама не літає.
А крила має.
А крила має!

Ті крила — це правда, чесність, довір’я, вічне поривання, щирість, щедрість. У когось вони створені з пісні, у когось — з надії чи поезії і мрії, та у будь-якому разі «Людина нібито не літає… А крила має. А крила має!» Останні слова вірша, що звучать рефреном, стверджують позицію поетеси: людина мусить мати крила, щоб піднестися над буденністю, щоб матеріальне не засліпило їй очі, не знищи­ло особистість кожного з нас.

«Любіть Україну!» — це палке слово поета, мовлене в радісну годину визволення української землі. В. Сосюра створив ліричний образ «вишневої України», який оживає в нашій уяві чітко, рельєфно, наче на полотні вправного живописця. Сердечно, мовби в душу заглядаючи, звертається поет, зокрема, до кожного з нас і до всього народу: Любіть Україну, як сонце любіть, як вітер, і трави, і води, в годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди. Поет змальовує Україну, як «в світі єдину, одну», в зірках, у квітці, в пташині, у хвилях Дніпра — в тому вічному й нетлінному, що прийшло до нас крізь віки. Україні всміхається сонце, миготять зорі, шумлять верби над ставами, сяють вогні електростанцій. Ми всотуємо українську пісню, думу, красу українських національних святинь, які нагадують золоті моря пшениці в неозорих степах, сердечно любимо Україну «у сні й наяву, любимо і красу її, вічно живу і нову, і мову її солов’їну». Український народ «своїми ділами» завоював пошану й повагу інших народів, і ми повік не забудемо звитяг славного лицарства запорізького, тих безсмертних оборонців нашого краю, нашого козацького роду. Поет у творі звертається до всіх узагалі і до кожного зокрема. Анафора «Любіть Україну» робить вірш струнким і композиційно завершеним. Поетове слово звучить щиро й безпосередньо. З порадою бути вірним у своїй палкій любові рідній Україні звертається поет до юнака: Юначе! Хай буде для неї твій сміх, І сльози, і все до загину… Не можна любити народів других, Коли ти не любиш Вкраїну! Палким закликом-заповітом завершується високопатріотична поезія В. Сосюри: Всім серцем любіть Україну свою,— І вічні ми будемо з нею.

«Люби свій край, всю душу солов'їну і серця жар йому віддай», — написавши колись ці слова, Володимир Сосюра, мабуть, вже ніколи не розлучався з ними. Його життя і творчість відбулися під цим «девізом». Поет палко любив свій рідний край, всього себе віддавав йому, а натомість брав натхнення й силу, щоб творити «пісні солов'їні» задля України. «Всім серцем своїм» любив поет Батьківщину, а своїми ділами він не раз доводив відданість їй.

Володимир Сосюра все життя виліплював образ ліричного героя, закоханого в землю, в кольори осені та неба. Поет творив героя з чутливою душею, героя, в серці якого навіки злилися образи коханої та вітчизни: «В тебе і губи, і брови твої, як у моєї Вкраїни», — звертається він до милої у вірші «Білі акації будуть цвісти». В образі ліричного героя неважко впізнати самого автора, його почуття. Створюючи образ «вишневої України», поет писав:

Весняний сад, квітки барвисті,
Пісні пташині в вишині,
І ти у сяйві і весні.

Володимир Сосюра зображує Україну в зірках, у вербах, у квітці, у пташині, у хвилях Дніпра, у тому вічному, що прийшло до нас крізь віки. Поет так майстерно зумів змалювати образ рідної країни, що він, привабливий та яскравий, сам постає перед очима читача.

Завдяки пейзажним малюнкам, вдалим художнім знахідкам, поет легко переходить від милування красою рідного краю, від інтимних переживань ліричного героя до високих патріотичних почуттів. Тому і відчуваються в поезіях Сосюри любов до рідної землі, інтерес до її славного минулого та вболівання за невідоме майбутнє. Почуття відданості рідній землі у поета особливо ніжне і водночас тривожне:

Є любов до сестри, і до матері, і до дружини,
Є багато любовій, та найдужча й найвища з усіх,
Непогасна, як вічність, до тебе — моя Україно,
Що зростила мене в голубому розгоні доріг...

Саме ця «найдужча і найвища» любов творила поезії, бо в ній — джерело натхнення. Саме ця любов у 1944 році, в час, коли українські землі було визволено і на небі з'явилося довгождане сонце, в радісну мить перемоги і загальнолюдського щастя створила вірш «Любіть Україну» — своєрідний гімн рідному краю. У цій поезії образ України створено за до точних поетичних деталей, завдяки яким вона постає в уяві читача рельєфно, чітко, наче на полотні. Ця поезія — палкий заклик, звернений до кожного зокрема і до всього українського народу, а насамперед до молоді, тому що доля держави завжди пов'язана з долею молодого покоління. Отже, любімо Україну!