Життєвий і творчий шлях богдана ігоря антонича, потрібно у варіанті, благаю терміново іть, 30 ів : )

Народився 5 жовтня 1909р. на Лемківщині в с. Новиці (Західна Україна). Навчався у польській гімназії в м. Сянок. У 1928р. студіював у Львівському університеті. З 1929р. прилюдно виступає з віршами. Перший свій твір опублікував 1931р. у журналі «Вогні». 1931р. — перша збірка «Привітання життя». У 1934р. закінчив університет з дипломом магістра. Писав статті, рецензії, робив переклади, публікував сатиричні фейлетони, виступав з доповідями. Редагував журнали «Дажбог» і «Карби», малював, грав на скрипці, складав музику Помер на 28 році життя 6 липня 1937р. від ускладнення після операції - запалення легень Незакінченими залишилися новела «Три мандоліни», фрагмент роману «На другому березі» та лібрето до опери «Довбуш». Збірки: - 1931р. - «Привітання життя» - 1934р. — «Три перстені» - 1936р. — «Книга Лева» - 1938р. — «Зелена Євангелія» - 1938р. — «Ротації»

Що таке щастя, кожен розуміє по-своєму, адже кожен з нас — індивідуальність, що має власні інтереси та уподобання. Для когось щастя—це мати автомобіль найновішої моделі, добре облаштовану  квартиру з меблями, від яких тріщать стіни, та гаманець, наповнений зеленими папірцями —доларами. Можливо, це і є якась сота частина щастя. А може, й ні. Але, на мій погляд, щастя усе ж таки не в цьому. Щастя — це мати вірних, незрадливих друзів, здатних у будь-яку хвилину прийти до тебе на до

Я знаю, якщо станеться біда, я можу розраховувати на тверду руку друга. Він до мені порадою, він запропонує реальну до Не так багато треба нам у сучасному житті. У всіх є можливість працювати та забезпечити себе всім необхідним. А ось без спілкування людина жити не може.

І. Нечуй-Левицький... Чи знайдеться в Україні людина, яка не чула цього імені? Мабуть, ні! Велика творча спадщина Івана Семеновича багатопроблемна, а одне з почесніших місць посідає соціально-побутова повість "Кайдашева сім'я". У конкретних яскравих епізодах письменник довів, що в умовах капіталістичної дійсності спотворюються людські почуття і взаємини, інтереси і прагнення через бездуховність та егоїзм селянина, для якого головним стає власність. 
Чому виникають сварки в одній сім'ї, а потім тривають справжні баталії між сім'ями? Давайте простежимо, хто більше винен — старше покоління чи молодь. 
Голова родини — Омелько Кайдаш. Цей великий трудівник на все життя залишився затурканим, забобонним; Батько поступово втрачає авторитет у синів, а одна з причин — пияцтво. Але ж яке велике горе було в нього? Ніякого! Омелько Кайдаш не хоче стати прикладом для своїх синів. Батько постійно подавав їм уро¬ки егоїзму. Ось приклад. Дорога в село йшла коло Кайдашевого городу. Вона спус¬калася з крутого пагорбка, де часто перекидалися вози, ламалися осі, проте ніхто не брався полагодити дорогу. Кайдаш роздумує: "Як ті люди їздили з такої гори і не розкопали і одколи Семигори стоять". Усі чекають дива, щоб хтось прийшов і розкопав шлях. Навіть Карпо каже: "Як хтось копирсне, то й я копирсну скільки там разів". Егоїзм і бездуховність тут ідуть поруч. Боротьба за власність притупила родинні почуття. Насіння бездуховності дало здорові та міцні паростки в душі не тільки Карпа, а й Лавріна. Обидва брати працьовиті, охоче йдуть на заробітки, щоб завести своє господарство, але нехтують моральними принципами: не поважають матері, не слухають батька, принижують одне одного. їм нічого не варто образити жінку — дружину. У таких умовах не може розквітнути сімейне щастя. 
З Лавріна виходить такий самий егоїст, незважаючи на те, що на початку тво¬ру автор змальовує його лагідною та щедрою людиною. Він звикає до сварок, на¬слідуючи старшого брата. Грубість та егоїзм у нього стали помітними не менше, ніж у Карпа. 
І не дивно, що в цій родині були такі сини, бо вродитися такими було в кого. Мати — стара Кайдашиха — сварлива і деспотична жінка. "Вона довго терлася коло панів і набралась од них трохи панства", — так напише про неї І. Нечуй-Левицький. Вплив панів зробив з Марусі "осавула" у стосунках з невістками. Вона може знеславити Мотрю, перебільшуючи її провини або просто вигадуючи щось від себе. А Мелашку з самого початку незлюбила, тому що її батьки були бідни¬ми. Ворогуючи з невістками, Кайдашиха щоразу потрапляє і в смішні, і в трагіч¬ні ситуації. Сварки увійшли в її щоденне життя. Отакий приклад мати подавала своїм синам і невісткам. Ми в неї не бачимо ніякої любові до онуків; називаючи їх "злюками" та "вовченятами", горе-бабуся виносить собі вирок — бездуховність має бути покарана. Читачам не жаль Кайдашихи, вони їй не співчувають! 
Навколишня дійсність з її законами так чи інакше впливає на людину, формує її світогляд, світобачення, світорозуміння. Тільки сильна натура у змозі не підко¬рятися суворим законам життя. Та, на жаль, таких людей менше. А вони так по¬трібні нам сьогодні!