Твір на тему "ціна виміру життя" за повістю м.коцюбинського "дорогою ціною" только не тот вариант, что в инете))

(1864— 1913)

Народився ум. Вінниця. У 1880 році закінчив Шаргородське духовне училище. У 1891 році складає іспит на звання народного учителя (був змушений утримувати родину: матір, сестер). Працював у філоксерній урядовій комісії, був завідувачем відділу в газеті "Волинь", діловодом, а потім статистом у Чернігівській земській управі.

Письменник. Автор багатьох оповідань, новел, повістей, найвідоміші з яких: "Цвіт яблуні", "Persona grata", "Intermezzo", "Тіні забутих предків", "Fata morgana", "Коні не винні". Коцюбинський одним із перших в українській літературі звернувся до такого художнього напрямку, як імпресіонізм, для якого було характерним відтворення не самої дійсності, а того, як вона впливає на людину, її емоції, душевний стан.

Ціна виміру життя

(за оповіданням М. М. Коцюбинського "Дорогою ціною")

Героїко-романтичне оповідання "Дорогою ціною" М. М. Коцюбинський написав у 1901 році, коли минуло вже сорок років з часу надання волі кріпакам. Події ж твору розгортаються у тридцятих роках XIX століття, за тридцять років до її проголошення. Але сучасникам письменника були близькі страждання та поневіряння героїв оповідання, бо в Україні, звільненій від кріпаччини, розпочався новий етап боротьби з експлуататорами. І за перемогу на цьому етапі історії нації багатьом доводилося платити дорогою ціною.

Що ж це за ціна, якою вимірювалася споконвічно бажана людством воля? Це — власне життя! Коцюбинський доводить, що життя дорівнює волі, а волю можна виборити лише життям. І це стосується не тільки героїв оповідання — Остапа та Соломії, здатних на все заради волі. Я вважаю, що в їх образі письменник узагальнив увесь поневолений український народ, який вже ставав на революційний шлях. У уяві М. Коцюбинського поневолене селянство — це вже не "віл у ярмі". Саме для того, щоб показати "жевріння іскри у попелі", автор насичує оповідання показом тієї ціни, тих жахливих пригод, які на кожному кроці чекали на втікачів від панського ярма, коли "почуття дійсності втрачалося".

Як же треба було настраждатися у кріпаччині, як же треба було вірити у здобуття волі, щоб заради неї мужньо йти до мети через страшну небезпеку! Стрілянина, блукання Соломії у комишах, пожежа у плавнях, зустріч пораненого Остапа з голодним вовком, бій на Дунаї з турками, загибель Соломії — все це та дорога ціна волі, гідності, щастя.

Найвищу ціну заплатили герої М. Коцюбинського за волю, за щасливе життя. Сум і відчай наповнює душу після прочитання твору. Але, незважаючи на трагічну кінцівку оповідання, автор возвеличує волелюбність рідного народу, для якого шлях до щастя — це самовіддана боротьба за волю та незалежність.

Що таке щастя? Щось матеріальне, дорогоцінне чи, навпаки, звичайне і повсякденне? Мабуть, щастя — це мрія, що не має форми та матерії. Не завжди  у нас успіх — щось конкретне, інколи ми розчаровуємось, бо те, про що мріємо виявляється химерним. Тому й дивним видається уявлення про щастя селян з казки О. Стороженка «Скарб». Вони вважали щасливою людину, яка все своє життя лежала на печі, відкривала рота, щоб лише попоїсти. Хибну думку породила заздрість, а вона, як відомо, присипляє здоровий глузд. Я вважаю, що не можна вважати щасливим того, хто залежить від випадкового щастя. Така залежність, мабуть, була і в Павлуся.

А якби він не знайшов дружини, яка б не тільки кохана його, а й була йому матір’ю, якби золоті монети не сипалися на нього просто і неба, якби… Тоді Павлуся навряд чи вважали б щасливим, яким він, власне, і не був. Уявіть собі, що у вас немає друзів, з якими можна було б безтурботно повторити; вам навіть нічого згадати, бо ви не висовували носа далі своєї хатини, відчуття кохання до вас теж ніколи не прийде, бо для того, щоб щось отримати, — треба щось віддати. А що віддав головний герой твору, за що йому таке щастя? Оже, Павлуша цінував, що має, і тому фортуна була уважною до нього?  Є люди, які працюють ледь не цілодобово, недосипають і недоїдають, але вважають себе щасливими, тому що Бог подарував їм кусень хліба. Хлопець дивується, чому його дівчина зраділа оберемку волошок.

«Це ж не троянди», — подумає ній. А дівчина закохана, бажана, тому й щаслива.

Так що ж може зробити нас щасливими? У багатьох в уяві виникають різні рази: гроші, дружина-красуня, прибуткова робота, кар’єра, чарівні дітки-янголятка… Лише потім ми згадуємо про моральні цінності, про радість, турботу, любов… Про всі ті речі, що запалюють вогник в наших очах, дарують спокій люблячому серцю.

 Безумовно, щастя вимірюється не в доларах, а в моментах, коли на душі так добре, що виростають крила. Ми самі є його творцями. Тому, якщо хочеш бути щасливим — будь!

 

Чи легко бути лідером?

Це, скоріше, риторичне запитання. Адже усі чудово розуміють, що людина бере на себе певні обов'язки та відповідальність, коли збирається стати лідером тієї чи іншої соціальної групи. Це можуть бути: шкільний клас, громадська організація, політична партія, компанія друзів, команда з волейболу тощо.

Дехто каже, що лідерами не стають, а народжуються. Я вважаю, що така думка не зовсім вірна. Лідером може стати майже кожен. Все залежить від бажання. Якщо воно є - значить є всі шанси бути повноцінним лідером майже будь-якого колективу. Віра в себе, усвідомлення відповідальності за "колектив" і безперервна робота над собою - це мінімальний рецепт успішного лідерства.

В літературі ця тема розкривається дуже часто. Ми звернемо увагу на поему Івана Яковича Франка "Мойсей".

Пророк водив єврейський народ сорок років і люди ходили за ним. Він вірив у те, що разом вони знайдуть землю обітовану, а люди - вірили йому. Варто було Мойсею засумніватися в тому, що він робить на одну секунду - і все "зникло". Основа лідерства - віра в себе і в поставлені цілі.

Схожа ситуація відбувається і в драматичному етюді Олександра Олеся "По дорозі в казку". Головний герой прагне вивести натовп із темного лісу до світлої казки. Він вірить, що існує ще щось окрім цього сумного місця. Герой помирає зневіреним, тоді натовп вертається до лісу.

Автор чудово розкриває тему взаємин лідера з колективом. Олександр Олесь за до алегорії показує наскільки складно буває довести людям, що вони живуть у темному лісі, в страшному болоті, з якого є вихід. Люди бояться змін, навіть позитивних. 

Тож, бути лідером - робота не Це надзвичайно цікаво і соціально корисно. В той же час, це досить складно і не кожен здатен довести справу до кінця

Объяснение: