Поясніть роль анафори у наведеному рядку підпалого , , зимовий етюд" там, за тополями, за огорожами, де місто тікає на ніч в степи-все за все насторожене, вся україна заслухалась-і не !

«ЗИМОВИЙ ЕТЮД» ВОЛОДИМИР ПІДПАЛИЙ «Зимовий етюд» Володимир Підпалий написав 25 січня 1968 року. «Зимовий етюд» Володимир Підпалий аналіз вірша  Тема — Зображення краси зими Жанр — Етюд Ідея — Возвеличення зими в Україні Ліричний герой вірша «Зимовий етюд» настільки щирий і переконливий, що навіть будь-який читач змушений буде впустити у своє серце любов і тепло. «Зимовий етюд» Підпалий  Трішки туману і трішки інею, неба льодинку холодну — на шлях… Вечір, мов казка, над Україною казка, як вечір, аж синьо в очах… Там, за тополями, за огорожами, де місто тікає на ніч в степи — все запорошене, все насторожене, вся Україна заслухалась — і не спить… На початку цього вірша послідовно, немов з окремих частинок-штрихів, оформлюється загальна картина зимового вечора: туман, іній, холодна льодинка… Але ліричний герой сприймає цей звичайний вечір як щось виняткове й небуденне. Його душу наповнює радісне піднесення, навіяне красою рідної України. Воно образно виражається у грі слів: «вечір, мов казка» і «казка, як вечір». Зі звичайного цей зимовий вечір перетворюється на казковий — коли все довкола стає загадковим, а герой сповнений передчуттям дива. Не випадково у другій частині твору перед нами постає жива, немов справді казкова, картина природи. Серед використаних автором художніх засобів переважає персоніфікація. Цей засіб не лише сприяє поетичному олюдненню довкілля: «місто дихає у степи», «все насторожене», «Україна заслухалась і не спить». Усе, що помічає ліричний герой, живе в єдиному злагодженому ритмі, складаючи разом привабливий одухотворений образ Батьківщини.

мені дуже повість в.  нестайка «тореадори з васюківки». пригоди хлопців яви та павлуші викликають захват, їхня винахідливість вражає. хлопці завжди мають безліч нових ідей, ці ідеї цікаві та оригінальні. правда, іноді задуми яви та павлуші втілюються у життя трохи не так, як планують хлопці, тоді хлопців сварять, а іноді й карають. проте рідні та друзі люблять їх, незважаючи на їхні вигадки та «винаходи».

повість в. нестайка  — перша пригодницька повість української літератури, з якою я ознайомився у шкільній програмі. до того я читав зарубіжну пригодницьку літературу, правда, переважно дивився фільми. мені по-справжньому, припав до душі цей жанр. тим більше цікаво було читати про пригоди, які розгортаються у наших краях, а не десь «за далекими морями». головні герої цих пригод схожі на тебе діти, а поруч такі ж дорослі, як твої батьки чи вчителі. хоча павлуша і ява справжні шибайголови, постійно щось вигадують, але мені подобаються своєю чесністю, сміливістю та почуттям гумору. повість в. нестайка захоплює своїм сюжетом та вчить не втрачати рис, які притаманні хлопцям — персонажам повісті.

 

читать полностью:   я недавно читала твір лесі ворониної " таємне товариство боягузів" . це надзвичайно захоплююча історія про хлопчика клима та його пригоди . клим - боязкий , несміливий парубок , який дуже боїться свого друга кактуса .він оминав його , тікав , ховався від сашка . і одного разу потрапив у секретну лабораторію ттб .там він провів експеремент , який змінив хлопця .     тепер він став сміливим , уже не боявся сашка смика , був впевнений у собі . незважаючи на страх , який деколи до нього приходив , клим завжди не відступав .це доводить що він відважний і рішучий .йому довелоя подорожувати машиною часу ,виконувати інструкції бабусі соломії,  щоб врятувати планету від синьомордиків .       мені цей твір дуже сподобався. але найбільше герой повісті . я теж буду намагатися бути такою сміливою і рішучою , як він !

для олени теліги, як і для багатьох її однодумців, провідною ідеєю і в поезії, і в громадській діяльності була ідея державності україни. цьому було присвячене її життя. так, у вірші «пломінний день», що належить до громадянської лірики, поетка декларує своє життєве кредо — служити рідній країні. душа її сповнена енергії жити і боротися заради вітчизни до кінця життя: «хай несуть мене бурхливі води від пориву до самого чину! ». авторка переконана, що там, де є патріоти, там немає байдужих: «хоч людей довкола так багато, та ніхто з них кроку не зупинить, якщо кинути в рухливий натовп найгостріше слово — україна». у творі простежується філософська думка про те, що героїня ладна боротися до останнього, бо її душа «рушає на шляхи великі». використовуючи метафоричні образи, поетеса прагне своїм закликом збудити «застиглі і покірні води», щоб вони «забурлили водоспадом» саме «на землі байдужо — непривітній». авторка утверджує активну життєву позицію: «хочу жити, аж життя не зломить…»

у вірші «радість» ми бачимо ліричну героїню, яка несе радість у серці, причини її пояснити не може, до неї «радість тулиться», і ця радість передається поетичним порівнянням «як безжурний вітрогон хлопчина». радість спинити не можна, бо «ніби поле перед нами стелиться, ніби зникли авта й мотоцикли». ця безжурна радість переповнює вщерть: «пролітаю між людьми похмурими, козачка вдаряю попід мурами…» весь вірш пройнятий життєрадісною настроєністю, передає ніжний ліризм і оптимізм ліричної героїні.

у вірші «сучасникам» олена теліга насправді звернулася не тільки до сучасників. можна стверджувати, що рядки цього твору — моральний заповіт усім нащадкам, яких вона закликає не до словесних гасел, а до конкретних дій: «не треба слів! хай буде тільки діло! його роби — спокійний і суворий». людина може бути ослабленою своїми переживаннями, інтимними почуттями, коли ж ідеться до справи, то поетеса закликає: «не плутай душу у горіння тіла, сховай свій біль. зломи раптовий порив». сама ж лірична героїня має все це поєднаним у житті «у святім союзі», де є й «душа і тіло», і «щастя з гострим болем». проте людина може підпорядкувати все своїй волі, як це може зробити вона: «мій біль бринить, зате коли сміюся, то сміх мій рветься джерелом на волю! » не слід зрікатися радостей, що їх дарує доля, але, коли цього потребує справа всього життя, коли перед нею ворог, — вона не дозволить собі бути слабкою:

олена теліга була життєлюбною, оптимістичною, вірила в перемогу, вірила в україну: «і все, що мрією було роками, все обернеться в дійсність і молжливість…» восени 1941 р. у складі групи оун олена теліга поїхала до києва, де, незважаючи на небезпеку, взяла участь у заснуванні української національної ради. як член культурної комісії оун вона створила «спілку письменників», заснувала і редагувала журнал «літаври», що перебував під постійним наглядом фашистів, але недовго, бо невдовзі телігу та багатьох інших арештувало гестапо. олену телігу разом із її чоловіком михайлом телігою, редактором іваном рогачем і поетом іваном ірлявським було розстріляно фашистами в бабиному яру в києві (22 лютого 1942 останнім її твором був видряпаний напис на стіні камери: «тут сиділа і пішла на розстріл олена теліга». своїм життям і героїчною смертю олена теліга стала символом невмирущості української нації.

так було вже не раз, коли українська нація мала такі могутні постаті, що глибоко зросталися із своєю землею, щоб у майбутньому прорости паростками духовної величі й продовжити їхню розпочату справу в наступних поколіннях. до таких постатей належить і олена теліга, творчість якої відкрилася читачеві після падіння радянської імперії, і тепер ми маємо змогу вчитися у неї патріотизму, любові до рідної землі, до україни, черпати відповіді на складні питання життя: якою будувати свою державу, яким шляхом рухатися.