Як пояснити вислови мов би його на сто коней посадили

передбачає визначення теми, ідеї, проблематики, жанру, особливостей композиції та сюжету. Ця інформація до підготувати літературний паспорт твору.

Объяснение:

рпенко-Карий “Сто тисяч” аналіз твору (паспорт)

У комедії “Сто тисяч” І. Карпенко-Карий висміює хазяїв, для яких багатство стало метою всього життя, а не засобом для існування. Такі люди ладні продати все на світі, навіть щастя власних дітей, аби тільки збільшувати маєтки.

Ганяючись за прибутками, Герасим Калитка стає жертвою шахраїв, що грають на його жадобі та отримують від цього великий визиск.

Автор — І. Карпенко-Карий (Тобілевич).

Рік написання – 1889

Літературний рід — драма.

Жанр твору: комедія.

Тема “Сто тисяч”: зображення життя селянства в пореформені часи, суспільні явища, що мали місце в 80–90 роках XIX століття.

Ідея “Сто тисяч”: викриття й засудження в образі Герасима Калитки хижацтва, жорстокості, ненаситної жадоби до наживи, духовної обмеженості, а також згубного впливу грошей на вихідців із народу (Бонавентура, Савка).

Основна думка: автор бичує сатирою страшною всіх і сміхом крізь сльози сміється над пороками і змушує людей, мимо їх волі, соромитись своїх лихих учинків. «Буде здоров’я, будуть і гроші…»

З нещадною правдою він показав нові зміни на селі, зобразив позитивні і негативні риси своїх персонажів, висміяв прагнення до наживи і швидкого збагачення

як жадібність головного героя, його нестримне прагнення до збагачення навіть нечесним шляхом, призводять до комічних, а часом і драматичних ситуацій. Отримавши від жида-шахрая папірці замість фальшивих грошей, Герасим Калитка мало не вкоротив собі віку.)

1. "...і все то гроші, гроші, гроші...". (Калитка добре розуміє, що вся його земля — то є гроші, але прагнення якнайшвидше здобути гроші штовхають його на сумнівні шахрайські угоди. Жадібність настільки затьмарила йому очі, що він як заможний хазяїн, не прорахував усі ризики майбутньої афери. У дрібницях він хитрий і обережний: послав свого кума Савку поміняти в казначействі нібито фальшиві гроші, отримані від єврея. Проте в головному — довірливий і обмежений. До того ж він не хазяїн свого слова. Видаючи доньку заміж, він одурив сватів, пообіцявши п'ять тисяч карбованців, а відбувшись худобою. Зятеві нахабно зауважив: "Обіцянка — ця-цянка, а дурневі радість".)