Метафора, епітет, порівняння до слова берізка

Епітет струнка берізка
порівняння висока як небо
метафора росте одна однісінька берізка серед поля

    Я хочу розповісти про другорядного героя Кактуса з твору «ТТБ» Л.Вороніної.

    Це прізвисько одного хлопця, його справжнє ім’я  Сашко Смик. Колись він був як усі. Мав сили рівні з іншими, був одного зросту з усіма, особливо нічим не вирізнявся серед інших дітей. Але після останнього літа він виріс на дві голови, накачав м'язи. Особливо вирізняла його серед інших зачіска, схожа на кактус. Відчувши силу, він став занадто самовпевненим, зробився бешкетником. Ображав  свого сусіда  Клима,обзивав його різними образливими словами.

   Кактус не подобався багатьом. Автор характеризує цього героя з деякою непривітністю, зовсім не симпатизує йому. Називає цього героя орангутангом. Він дуже добре змальовує зовнішність та риси Кактуса, але без якогось захоплення ним. На  мою думку, автор навіть підкреслює, що погана поведінка людей ще більше псує їх зовнішність.

     Сашко у творі пережив багато пригод, дечому навчився. Мене тішить те, що він більше не буде зрадником і не показуватиме свої «колючки».

я народився та живу в україні, це моя батьківщина, мій улюблений куточок землі. я дуже люблю мальовничу українську природу. безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. в усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. хоч, я впевнений, на землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. і я б також хотів подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі.

тут, в моєму рідному краю, живуть мої найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. завдяки ним я відчуваю себе частиною життя, почуваю себе як удома – потрібним та коханим. звичайно, інколи між нами трапляються випадки непорозуміння, та це не псує наших відносин. люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. бо рідний край – це не місце на карті, не держава навіть, це кохання в серці.

мій рідний край – це мова, пісні, книжки. це знайомі з дитинства казкові герої. це найперші спогади про власне життя. на мою думку, втратити все це – величезне горе. згадуючи про людей, яким доводилося залишати батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. а ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною…

усі ми на землі – добрі сусіди, кожен з нас іде непростим шляхом власного життя. ми маємо поважати одне одного. я хочу, щоб ми жили мирно, щоб назавжди зберегти недоторканими дорогі для нас рідні місця, що для кожного з нас свої власні.