План характерыстыкы соломии з твору "дорогою циною"

Образ Соломії «Дорогою ціною» — один з головних у повісті. Соломію можна вважати надзвичайно сильною особистістю, хоча вона й не втрачає жіночності у будь-яких своїх діях. Вона мужня та рішуча, в її мужності є також своєрідна краса Цитатна характеристика Соломії «Дорогою ціною» Образ Соломії «Дорогою ціною» План до характеристики Соломії «Дорогою ціною» 1. Соломія — яскравий, багатогранний, глибокий образ української літератури. 2. Портрет і зовнішність героїні. 3. Риси характеру Соломії: 4. Трагічна доля героїні. 5. Значення образу української жінки. Риси характеру Соломії «Дорогою ціною»: а) мужність і відвага; б) вірність і самовідданість; в) волелюбність і ненависть до гнобителів; г) любов до життя; д) здатність на самопожертву; е) щирість і душевність; є) оптимістичність та енергійність. Характеристика Соломії «Дорогою ціною» Соломія — вродлива і сильна жінка. Вона має високу і міцну, «як на доброго мужика», постать, гарне, «свіже, повне обличчя, з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся». Тяжким і нерадісним було життя Соломії, яку пан силою віддав заміж за нелюбого чоловіка. Щоб визволитись з цього подвійного рабства — від поміщика і нелюба — Соломія разом з Остапом тікає за Дунай. Енергійна, вольова, дужа, вірна подруга Остапа, вона терпляче переносить всі злигодні мандрівного життя і не раз допомагає Остапові в дорозі, рятує його з біди. Самовіддано бореться Соломія за життя Остапа: вона виводить його з плавнів, невтомно працює, щоб заробити собі й йому на проживання, продає свій одяг, щоб викупити Остапа в жовнірів. Найяскравіше виявився героїчний характер Соломії і готовність її на самопожертву, коли вона, рятуючи Остапа, гине у хвилях Дунаю. Як і поранений Остап у плавнях з останніх сил боровся за життя, так тепер Соломія, тонучи, напружує всі сили, щоб дістатися до берега, бо «там так гарно, там сяє сонце, там зелено, там небо синє, там радість, життя… Душа рветься до сонця». Трагічна доля Остапа і Соломії, їх поневіряння в Туреччині свідчить про те, що всюди, де володарюють пани, трудяща людина не може знайти для себе щастя.

Джерело: http://dovidka.biz.ua/harakteristika-solomiyi-dorogoyu-tsinoyu/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Справжнє ім’я – Лариса Петрівна Косач

Народилася 25 лютого 1871 в місті Новограді-Волинському.

Вчилася у приватних учителів. У 6 років почала вчитися вишивати.

6 січня 1880р. дуже застудилася, початок тяжкої хвороби.

Влітку 1883 року діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року видалили кістки, уражені туберкульозом.

У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з до матері Леся вивчає французьку і німецьку мови.

Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря». Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка».

Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів».

Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України.

Історію кохання Лесі Українки часто розпочинають із Сергія Мержинського.

Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, Одещині, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці.

На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва.

7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві.

Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ.

Померла 19 липня 1913 року в Сурамі у віці 42 років.

Збірки:

«На крилах пісень» (1893)

«Думи і мрії» (1899)

«Відгуки» (1902)

Інші твори:

перший вірш «Надія» (1880)

вірші «Конвалія» і «Сафо»

поезія «Contra spem spero!» (1890)

драма «Блакитна троянда» (1896)

драматичну поему «Одержима» (1901)

драматична поемі «Кассандра» (1907)

драма «Руфін і Прісцілла»

драматична поема «Бояриня»

поема «Оргія»

драма «Камінний господар»

драма «Лісова пісня»

оповідання «Така її доля»і «Святий вечір»

казки «Три перлини», «Чотири казки зеленого шуму», «Лелія», «Біда навчить», «Метелик»

повісті «Жаль» і «Приязнь»

передсмертна повість «Екбаль Ганем»

Мартин Боруля — головний персонаж комедiï. Це людина iз заможноï верхiвки села, не заслiплений жадобою збагачення, не позбавлений рис гуманностi. Однак, це натура, скалiчена духовно нездоланним прагненням вийти «на дворянську лiнiю». Коли б його спитали, навiщо йому те дворянство, вiн, певно, не змiг би пояснити як слiд своє дивне бажання. Мартин — гарний сiм'янин, у домi порядок i достаток; i авторитет, i гроші — все це у нього є. Виявляється, герою треба дворянського титула, який, на думку Мартина, зробить його паном. У своєму домi цей «міщанин-шляхтич» (так назвав свого героя Журдена французький драматург Мольєр) заводить дворянськi порядки, сам мучиться через своï химери, але терпить, бо вважає таку «домашню перебудову» шляхом до полiтично-правового мiсця в помiщицько-капiталiстичнiй державi, яке мало дворянство. Мартин велить своïм дiтям називати себе не татом, а «папiнькою», а маму «мамiнькою». Вiн довго вранцi вилежується в лiжку, як пан, хоча в нього, трудящоï людини, вiд довгого лежання з незвички болять боки. Дочку Марисю хоче вiддати замiж за «образованого чоловiка», сина Степана мрiє бачити знатним чиновником. Смiшно дивитися, як «правила» дворянського побуту суперечать традицiйним порядкам сiм'ï Мартина, викликають нерозумiння i подив членiв родини. Висмiявши таку поведiнку свого героя, Карпенко-Карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицiй, ставлення людини до своєï рiдноï землi, свого родоводу, прадiдiвських коренiв, працi, народних звичаïв. Головне не титул, а вмiння залишатися порядною, високоморальною людиною у всiх життєвих ситуацiях.