Экспозиция музея посвящена россии середины xix – начала xxi в. какое событие произошло позже остальных? отречение императора николая ii от престола; убийство императора александра ii; принятие конституции российской федерации; авария на чернобыльской атомной электростанции;

1)во­ен­ные не­уда­чи и кри­зис снаб­же­ния армии (при­ве­ли в на­ча­ле 1917 г. к
на­рас­та­нию про­тестных на­стро­е­ний в об­ще­стве, ак­ти­ви­за­ции
ан­ти­мо­нар­хи­че­ских и оп­по­зи­ци­он­ных сил, па­де­нию пре­сти­жа цар­ской вла­сти и лично царя) ;
2) им­пе­ра­тор был лишён
до­сто­вер­ной ин­фор­ма­ции о си­ту­а­ции в Пет­ро­гра­де после 23 фев­ра­ля
1917 г. (он не мог адек­ват­но оце­нить по­ли­ти­че­ский риск и по­след­ствия
при­ни­ма­е­мых им ре­ше­ний в изо­ля­ции от цен­тра вла­сти и пра­ви­тель­ства,
а не­дее­спо­соб­ность остав­ших­ся вер­ны­ми им­пе­ра­то­ра ча­стей и
со­еди­не­ний и стре­ми­тель­ное рас­про­стра­не­ние за­ба­стов­ки сде­ла­ли
не­воз­мож­ным воз­вра­ще­ние Ни­ко­лая II в Пет­ро­град) ;
3) Ни­ко­лай II осо­бен­но до­ве­рял
ко­ман­ду­ю­щим фрон­та­ми, по­это­му в кри­ти­че­ской об­ста­нов­ке он
за­про­сил их мне­ние о по­ло­же­нии в стра­не (ко­ман­ду­ю­щие фрон­та­ми
убеж­да­ли им­пе­ра­то­ра, что от­ре­че­ние от пре­сто­ла будет един­ствен­ным
спо­со­бом предот­вра­тить раз­рас­та­ние бес­по­ряд­ков и граж­дан­скую войну
в Рос­сии)

Київ... Русь... Україна... Ці слова з глибокою шанобою і гордістю промовляє кожний свідомий українець, бо виражають вони духовну близкість до землі своїх батьків, родоводу українського, його славної і водночас трагічної історії. Ось уже понад XV століть височіє на дні­провських схилах золотоверхий Київ, якому випала історична місія ста­ти «матір’ю міст руських», «відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав середньовічної Європи — Київської Русі.

Софія Київська і Золоті ворота княжого міста, Видубецький монас­тир і Києво-Печерська лавра із залишками Успенського собору, старо­винний Поділ і сивочолий Дніпро — все це духовні символи національ­ної історії та культури, без яких не мислиться українська земля і шлях її народу в майбутнє.

Оглядаючи з висот київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, дослуховуючись голосу віків, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому, і якою мовою спілкувалися наші предки? Хто були оті будівничі міст, храмів,

Пам’яток зодчества, що впродовж багатьох століть чарують нащадків своєю довершеністю й красою?.. Таких ще вповні не з’ясованих питань постає чимало, та відповідь на окремі з них ми можемо дати, адже нещо­давно ознайомилися з творами, автори яких намагалися збагнути долю нашого багатостраждального народу, зриміше і відчутніше уявити кар­тини минувщини. Зі сторінок оповідань і віршів дихає старовина, по­стає життя наших предків, миготять у стрімкому бігу коні, схрещуються списи, дзвенять шаблі... Без минулого немає майбутнього. У захоплю­ючу мандрівку по шляхах історії вирушимо ми на сьогоднішньому уроці, спробуємо перевірити ваше розуміння прочитаних творів усної народної творчості, історичної поеми О. Олеся.

Ліса семирічна дівчинка, який приснилися пригоди в підземній Країні чудес і Зазеркалье, де вона зустрілася з різноманітними казковими й фантастичними персонажами, що живуть по своїй особливій логіці й увесь час озадачивающими розумну юну викторианку. Будучи втіленням всіх дитячих викторианских чеснот: чемності, привітності, скромності, стриманості, серйозності, почуття власного достоїнства, А. одночасно зберігає в собі ту безпосередність і щиросердечну відкритість, які так цінував у своїх маленьких подругах боязкий і заїкуватий оксфордский професор математики Доджсон. Мир нонсенсу, куди попадає А., часто дратує її, дивні персонажі, з якими вона зустрічається, як правило, причепливі, дратівливі й уразливі, однак їй вистачає здорового глузду, щоб примиритися із ситуацією, зуміти перевести розмова на іншу тему, дивуючись чудності миру, що відкривається перед нею, одночасно приймати його таким, як він є. Адже незважаючи на всю його чудність і гадану нез'ясовність, у світі Чудес і Зазеркалья царює своя бездоганна логіка. Це мир, де все розуміється буквально, де метафора втрачає свого переносного значення, де між омофонами немає ніякої значеннєвої границі, у результаті чого каламбур таким навіть не відчувається, де парадокс виявляється результатом бездоганної логічної побудови. У забавних же пародійних віршах, рясно встречающихся в тексті, у знайомих по оригіналі логічних і граматичних зв'язках раптом виявляються зовсім інші, а те й просто безглузді слова. (Скажемо, замість відомих рядків: «Ти мигай, зірка нічна! / Де ти, хто ти, я не знаю» ми читаємо: «Ти мигаєш, пугач мій, / Я не знаю, що з тобою».) Математикові й логікові К. виявився дуже близький дитячий погляд на дійсність, не обтяжений культурною традицією, що створює складну систему еліпсів, умовчань, умовних побудов, історично придбаних значень, висновків, що давно втратили зв'язок зі своїми посилками. Багатозначність живої мови, той факт, що при висловленні різних суджень багато чого варто тримати в «розумі», співвідносячись із цілою системою культурних умовностей і неписаних правил, далеко не відразу, як ми бачимо із численних записів дитячих розмов «від двох до п'яти», входить у свідомість дитини. А., що перебуває на полпути від цього дитячого стану первісного хаосу, утримуваного лише вигадливою логікою, до культурно впорядкованого космосу дорослих, виявляється в результаті відкрита й першому (адже Країна чудес і Зазеркалье це всетаки саме її сон), і другому (свої судження про побачений вона вимовляє з погляду загальноприйнятих норм свого часу).