Зробити ідейну художній аналіз поезії пломіний день

Лірична героїня поезії (яка і власне авторка) має глибокі патріотичні почуття. Її найбільша гордість і найбільший біль — Україна, бо навколо так багато байдужих людей, і це тривожить, викликає протест. Героїні хочеться розбудити цих байдужих, знайти однодумців і діяти, щоб «найгостріше слово — Україна» стало найлагіднішим, наймирнішим.
Тема
Доля України, нації
Ідея
Державне самоутворення України Жанр- вірш 

Народилася 25 лютого 1871 в місті Новограді-Волинському. Вчилася у приватних учителів. У 6 років почала вчитися вишивати. 6 січня 1880р. дуже застудилася, початок тяжкої хвороби. Влітку 1883 року діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року видалили кістки, уражені туберкульозом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з до матері Леся вивчає французьку і німецьку мови. Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря». Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка».
Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/u/ukrajinka-lesya/2324-lesya-ukrajinka-biografiya-skorocheno Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

Леся Українка боролася із соціальною несправедливістю своїм словом, бо, тяжко хвора, не могла долучитися до активної громадської діяльності. Багато її віршів присвячено ролі поета у житті суспільства. Про це йдеться і в поемі "Давня казка".

Головні герої — лицар Бертольд і бідний поет. Не називаючи імені співця, Леся Українка ніби підкреслює: ім'я його може і не залишитися в пам'яті поколінь, але головне — це творчість, якій гарантована вічність. Чому? Відповідь на це питання ми отримуємо, прочитавши твір.

У поемі показано три ситуації, в яких звучать три різні пісні. Поетеса показує, що щира пісня стає в нагоді людині і в коханні, і на війні з чужинцями, і в боротьбі з власними панами. Сила поетичного слова незбагненна. Це визнає навіть така зарозуміла і пихата людина, як Бертольд:

Що за дивна сила слова!

Ворожбит якийсь, та й годі!

Пісня має навіть більшу силу, ніж розумне слово. Промова лицаря ніяк не вплинула на втомлене і розлючене військо, а глузливі, влучні слова співців не тільки вгамували вояків, але й додали їм завзятості у нападі на місто. І ворог був переможений.

Та не тільки в коханні і на війні прислужився народові поет. Велику роль відіграла пісня в мирний час, коли пани, розбещені і ліниві, охочі до полювання і бенкетів, пригноблювали бідних, накладаючи на них великі податки, виганяючи їх на панщину.

Люди мучились, як в пеклі.

Пан втішався, як у раю.

Звичайно, у бідних не було зброї, та вони не вміли й користуватися нею. Тому доводилося коритись. Але поет мав іншу зброю — слово, яке не можна знищити, підкупити чи втримати у в'язниці.І, навіть хворий, невільник-поет продовжує творити, закликаючи народ до боротьби, "тяжкої, завзятої". І народ піднявся на повстання, Бертольд вбитий, але залишився його нащадок, який знову поневолив народ. Помер поет, але і він залишив по собі того, хто продовжить його справу. Таким чином, війна між поетами і панами нескінченна, бо не зникають з землі ні ті, ні інші.

І тепер нащадки графські

Тюрми міцнії будують,

А поетові нащадки

Слово гостреє гартують.

Але Леся Українка вірила в те, що нарешті ця давня війна закінчиться. На землі запанує "правда нова".

І хоч зараз "війна" з панами в далекому минулому, але до"правди нової" ще далеко. А отже, поети повинні продовжувати служити своєму народові, словом викриваючи неправду і несправедливість.