Чи можна бути патріотом за межами батьківщини твір

Звiсно можна, ти живешь за кордоном та все одно залишаешся патрiотом краiни

 

."Народна пісня є вірне, самобутнє і невимушене вираження народної душі, її супутниця в радості і горі, енциклопедія її знань, її релігії, філософії, скарбниця, якій він довіряє свою віру, свої сумніви і національну історію". Це сказав француз Поль Лафарг, але цей вираз є дуже сприйнятним для розуміння всієї глибини, розмаїття та винятковості саме української пісенної лірики.

Пісенною лірикою ми називаємо пісні – народні або  авторські, що у ліричному, особистісному дусі розкривають почуття, переживання, відчуття людини, взаємовідносини з іншими людьми… Для найкращих зразків цього жанру характерно, що ці почуття подаються так, що неодмінно викликають відгук у душі кожного з слухачів такої пісні. Центральними у пісенній ліриці є індивідуальні переживання людей, тому вона просто приречена на успіх, бо здатна розбудити відповідні почуття як у того, хто співає, так і у того, хто слухає пісню. Отже, ліричні пісні, як ніякі інші, відбивають почуття та переживання людини.  Довге життя пісні, власне,  і залежить від міри глибини і правдивості вираження в ній того, що думає і відчуває народ. Хороша лірична пісня кожному новому поколінню в тій чи іншій мірі говорить саме про його почуття, його переживання.

Український народ справедливо вважається народом дуже музичним. Українська пісня має  визнання в цілому світі. Наші ансамблі та хори отримували неодноразово найвищі місця на світових конкурсах та змаганнях. Наприклад, подорож української капели з хоровим співом у 1919 та наступних роках по Європі та Америці стала справжнім тріумфом.

А ви, звичайно, чули, як співають українські селяни? Прості люди, що не мають музичної освіти? Керуючись вродженою музичністю, вони ніколи не співають в унісон, а зразу розбиваються на голоси,  і кожен упевнено веде свою партію. А  український церковний спів ви чули? Тоді ви погодитесь, що він дивує й заворожує своїми стародавніми розспівами; недарма колись у давнину кожна дитина навіть у найглухішому українському селі ходила вчитися співати у церковному хорі – ось звідки у нас такі таланти.

Ліричні пісні, як мені видається, можна розділити на:

- родинно-побутові пісні , які включають пісні любовної і сімейної тематики («В саду ходила, квіти збирала», «Дозволь, мати, вдову взяти», «Ой три шляхи широкії докупи зійшлися», «Ой у полі три криниченьки» та багато інших).

- соціально-побутові пісні : трудові пісні, бурлацькі, чумацькі, солдатські, молодецькі пісні, розбійницькі, каторжницькі, тюремні («Ой зацвіла рожа край вікна», «Та немає гірш нікому», «Посадила огірочки», «Ой матінко-зірко», «Ой піду я лугом», «А в неділю пораненько» та інші).

-  жартівливі та сатиричні пісні , хороводи (««А в нашого Омелечка», ««Продай, милий, сірі бички», «Ой під вишнею», «Ти сказала в понеділок», «Грицю, Грицю, до роботи», «Чи не той то Омелько» і багато сотень інших).

-  пісні літературного походження («Боже великий, єдиний», «Садок вишневий коло хати»,  «Стоїть гора високая» , «Пісня про рушник», «Чорнобривців насіяла мати», «Там, де Ятрань круто в’ється»).

Українські пісні  набули світової слави, дякуючи видатним українським співакам, серед яких (нехай мені вибачать ті, кого не зміг назвати, бо це просто фізично неможливо) Анатолій Солов»яненко, Борис Гмиря, Дмитро Гнатюк, Квітка Цісик, Євгенія Мірошниченко, Бела Руденко, Ніна Матвієнко, Юрій Богатиков, Михайло Гришко, Лідія Забіляста…

Творчість українських композиторів М. Лисенка, В. Леонтовича, К. Стеценка,  Бориса Лятошинського, Мирослава Скорика, Валентина Сильвестова, Мирослава Скорика,Володимира Івасюка та інших музичні фахівці Європи давно вже назвали «новим словом у музиці».

Отже, з усього вищевикладеного можна зробити один правильний висновок: секрет світової слави української пісенної лірики, якою ми маємо право пишатися,  лежить в глибинах  талановитості, співучості, музичної природної обдарованості українського народу. 

Працю називають першою потребою людини. Я повністю згоден з цим твердженням. Усім, що є в людини, вона зобов’язана праці. Тварини у природі риють рівно стільки нір, скільки їм велить інстинкт, птахи будують такі ж гнізда. Тільки людина з дитинства хоче до безмеж удосконалювати свої витвори. Тому можна сказати, що людина природно потребує праці. Не було б у світі великих гарних міст, струнких хмарочосів, якби не наполеглива праця винахідників, інженерів та робочих. Природа дарує людині воду, землю, каміння, залізну руду, але тільки праця здатна перетворити їх на речі складніші, цивілізовані. Без праці ми не могли би пересуватися за до літаків, пароплавів, машин. Та що там – навіть колесо не придумали би, не доклавши зусиль. Так і ходили би пішки та голі – не пошили би собі навіть одягу. Якщо людина нероба, ледар, її не люблять, не поважають оточуючі люди.  Ніхто не хоче мати коло себе друга-ледаря, родича-нахлібника або ж хитрого колегу, який хоче перекласти свої обов’язки на інших. Мене обурює, коли я чую від свої ровесників – мовляв, можна нічого не робити та жити краще за інших. Хто менше працює, той, мовляв,  пізніше старіє, а чим більше знань набудеш, тим менше будеш заробляти грошей – навіть таку формулу вивели. Я думаю, що такі твердження - це приманка для дурнів, її видумують всілякі шахраї для своїх цілей. Хіба мало працював, наприклад, Білл Гейтс? А що було б з Тарасом Шевченком, якби він лінувався записувати свої вірші? Ніхто би не запам’ятав його! Якби він не малював, не трудився над живописом, по нього ніхто би не знав, і його ніхто не схотів би викупити з кріпацтва. Інша річ, що праця має бути послідовною та розумною. Мало користі принесе «дурна праця», або діло, кинуте на середині. У країнах, де зараз живуть забезпечено, де розвинуті наука та економіка, люди для цього працювали не тільки багато, але й продумано. Наприклад, в Японії.   Мої батьки кажуть, що праця зробила людину з мавпи. Не знаю, чи буквально таке відбувалося, але це добрий афоризм. Його можна часто нагадувати тим, хто ледарює, не хоче вчитися, працювати, допомагати своїй родині та своїй країні. Праця все може – за її до перемагають труднощі, знаходять рішення проблем, які здавалися тупиками, досягають добробуту. Праця насправді творить, удосконалює людину, а людина – про це казали мислителі всіх часів – за своєю природою жадає вдосконалення.