Написати твір характеристику павлуши з твору тореадори з васюківи з цитатами з твору

Прекрасна повість від Всеволода Нестайка « Тореодори з Васюківки» розповідає цікаву і навіть захоплюючу історію про дитинство. Автор оповідає про пригоди маленьких хлопців, які вигадують різні заняття, займаються ними, тим самим розважаючи себе і іноді все ж приносячи неприємності для дорослих. Але хіба може бути інакше, коли справою займаються діти? У повісті переважно розглядаються і розкриваються образи хлопців, які займалися своїми справами. Одним з найбільш активних і цікавих образів є Павлуша Завгородній.

Павлуша – найкращий друг іншого головного героя повісті Івана на прізвисько Ява. На відміну від Івана, Павлуша був більш спокійним і врівноваженим, що, звичайно, допомагало парочці двох цих друзів домагатися успіху і прославляти себе на всю невелику, але дуже жваву Васюківку. Він точно так же, як і Іван на прізвисько Ява, Павлуша був дуже активним, грайливим, розумним і кмітливим. Але при цьому він був досить серйозним хлопчиком, що відрізняло його від Яви. Проте, Павлуша Завгородній завжди, що б не придумав Ява, підтримував його і допомагав йому втілити в життя всі ті цікаві плани, які у них були. Причиною тому не тільки серйозний і врівноважений характер Павлуші, але і те, що цей хлопчик хотів стати пілотом, коли виросте. А ця професія, як відомо, вимагає особливої ​​уваги до дрібниць, відповідальності та серйозності.

Розкрити образ Павлуші також можна завдяки його спільним діям з Ванею. Як відомо зі змісту повісті, хлопчики навряд чи колись мали такі наміри, в рамках яких вони могли комусь нашкодити. Тим не менш, іноді це все-таки відбувалося, оскільки недолік життєвого досвіду і невміння вести деякі справи змушувало допускати їх прикрі помилки, виправити деякі з яких завжди було досить складно.

Окремо варто згадати те, наскільки хорошим другом Павлуша був для Івана. Він завжди допомагав йому в найскладніших життєвих ситуаціях, надавав йому своє повне сприяння у всіх справах, навіть у тих, які могли викликати невдоволення або роздратування з боку дорослих. Незважаючи на відмінність у характері від Івана, Павлуша був дуже хорошим другом і завжди намагався знайти компроміс. Втім, справедливості заради варто помітити, що Іван завжди відповідав йому своєю взаємністю.

Цікава історія пригод маленьких хлопчиків, історія їхньої дружби описана Всеволодом Нестайком в повісті «Тореодори з Васюківки». Цікавих образів в ній досить багато, одним з них є Павлуша Завгородній. Він володіє високими людськими якостями, він грайливий і веселий, про його пригоди дуже цікаво читати.

"

Але красунчик принц, схожий на однокласника Вадима Кулаківського, не чує. Він усе кружляє в танку з обраницею-обманницею, схожою на Ірку Завадчук: он і татуювання на плечі таке саме! Русалонька невідворотно перетворюється на сяйливу хмарку і пропливає в небі над Софійчиним балконом. От-от упадуть на книжку солоні краплі…

– Ти плачеш? – раптом озвалася за спиною тітонька Сніжана.

Тітонька Сніжана також порятувала свого судженого. Але не з води. Валентин поламав ногу на футболі. До травмопункту потрапив саме на Сніжанине чергування. Так і познайомились. У них за півтора тижня весілля.

Тітонька поклала свою легку (так і її пацієнти кажуть!) руку на Софійчине плече:

– Я й собі колись за Русалонькою побивалась і не терпіла казок із поганим кінцем. Якби моя воля – видала б закон: заборонити нещасливі фінали в казках!

– То я не одна така? – схлипнула голосно, але з полегкістю.

– У мене вдалась! Правда, нині… – тітонька сумовито провела поглядом хмаринку і сперлась на поруччя, – і я не проти політати безтурботним клубочком пари…

– Ви серйозно, тітонько? – не вірила своїм вухам племінниця.

– А що? Ні тобі переживань, ані клопотів про якесь там заміжжя…

Отакої! Якесь заміжжя! Мама так раділа, що тітонька нарешті знайшла своє щастя! Що кінець кінцем вибрала гідну пару. Бо Сніжана перебирала женихами, як циган кіньми. Багатьох відшивала тільки за те, що були всілякими там Зеленьками, Пічкурами, Розсипаними.

Жодне з прізвищ не пасувало до її імені!

Та й на своєму зоставатись ніяк: Ягода Сніжана! Цей же наречений – і розумний, і серйозний. І прізвище, як на замовлення, – Білий!

Тітоньці шилася розкішна весільна сукня. Вітальню вже засновано м'яким прозорим шовком, закидано мережаними стрічками, обсипано дрібними атласними трояндочками… Убрання буде справжнісіньким дивом – Софійка передчувала це, щогодини бігаючи до вітальні милуватися. Мама з тітонькою шитимуть його власноруч. По-перше, заощадять, хоч для жениха гроші – не проблема. По-друге, створять щось неповторне, ексклюзивне, як тепер кажуть.

І після цього пхекати: "Якесь заміжжя!"

Роздуми обірвав плач тримісячного братика.

– Софійко, біжи забав! – попросила мама. – Бо ми сьогодні так і не покроїмо. Стій, не крутись! Мірку мені, по-твоєму, з чого знімати? З бабусиної шафи?

Шафа тут, звісно, ні до чого. Просто, на відміну від тонесенької білявки Сніжани, вона неповоротка. Товста і чорна. І не виходить заміж.

Ну от, морочитись із братиком знову Софійці! Ні-ні, вона обожнює маленького Ростика! Проте мусять бути якісь межі. Усеньке вчорашнє післяобіддя вона вистоювала з візочком під магазинами: тітонька з мамою не минули жодного, вибираючи тканини і, як її, фурнітуру. Сьогодні ж укотре доведеться занапасть робити математику: зайнята-бо з дитиною!

Відповідь:

Образ білого коня Шептала — алегоричний. Він уособлює яскраву людську особистість, яка під впливом повсякденного життя втрачає свою індивідуальність, губить кращі риси свого характеру, пристосовується, починає діяти, «як усі». Лише на мить вирвавшись із неволі, кінь відчув себе щасливим, але потім усе ж дійшов висновку, що краще бути покірним та слухняним під захистом сильнішого, надавати перевагу реальності, а не мри. Оповідання має глибокий філософський підтекст, піднімає важливі проблеми людини в суспільстві, її знеособлення, свободи й неволі, особистості й натовпу, дійсності й мрії.