Мої роздуми над твором "гер переможений"

Твір "Гер переможений" мене надзвичайно вразив,особливо сам сюжет. Я сам(а) відчула на собі ті втрати та сльози. Перш за все цей твір розповідає нам про життя під час війни та про любов, а саме Фрадріха до своїх діточок. В творі розповідається про відбудову зруйнованого міста німцями та відносини між німцями та Фрідріхом. Сюжет твору для мене став хвилюючим, але мені не сподобався той кінець:"Одного ранку його знайшли під стіною барка,де він стояв спиною до людей,понуривши голову". Це новела і саме тому така несподівана кінцівка. Мені здається що Любов Пономаренко не дарма написала такий твір, вона хотіла до нас донести,що ми не повинні бути байдужими та те,що не повинні скаржитися на життя,адже раніше воно було ще гіршим

Былин об Илье Муромце несколько. Вы не указали, которая вас интересует 
Илья Муромец становится богатырем 
Первый выезд Ильи 
Tpи пoездки Ильи Mypoмцa 
Илья Муромец и Калин-царь 
Илья Муромец и Идолище Поганое 
Илья Муромец и Баба Горынинка 
Бой Ильи Муромца с сыном 
Илья Муромец и Соловей разбойник 
Илья Муромец и Богатырь-захватчик 
Илья Муромец и Святогор 
Исцеление Ильи Муромца 
Илья Муромец выходит на свободу 
 
Приведу примеры из былины Илья Муромец и Соловей Разбойник 
Его добрый конь да богатырский 
С горы на гору стал перескакивать, 
С холмы на холмы стал перамахивать, 
Мелки реченьки, озерка промеж ног пускал. 

Засвистал-то Соловей да по-соловьему, 
Закричал злодей-разбойник по-звериному - 
Так все травушки-муравы уплеталися, 
Да й лазоревы цветочки осыпалися, 
Темны лесушки к земле все приклонилися. 

Українська мова - велике духовне надбання нашого народу
Моє ставлення до української мови
Любов до рідного краю, до Батьківщини виявляється в любові до рідного слова. Словом рідним треба дорожити, як честю матері, як совістю. Якщо людина байдужіє до рідної мови, то в її душі вмирає краса рідної землі, вона втрачає зв'язок з нею. Людина стає без роду, без племені, котиться перекотиполем у безодню бездуховності й жорстокості, перетворюючись на подобу людини. Але що то значить бути бездуховною людиною? Це просто істота, біологічна істота без серця, без душі.
Ми часто милуємося краєвидами природи. Слухаємо шепіт дерев у саду, спів птахів у гаю. Бачимо, як журно хилиться колос пшениці на ниві в очікуванні хліборобських рук. Зачудовано гаємо, як квіти ніби вибігають на берег річки й здивовано дивляться на її швидкий плин у невідомість. Замріяно стоять верби на березі, опустивши зелені коси у воду. Про що вони мріють?
Земна краса завжди прагнула натхненного слова. Воно лишилося в багатющій скарбниці української пісні, казки, легенди, поезії. Хай же вічно звучить музика народного слова. Нехай неповторні його пахощі стануть для кожного з нас найдорожчими і найріднішими. Саме так я уявляю собі ставлення до рідної мови.
Думка моїх однокласників була одностайна: людина не може існувати без своєї мови, без культури свого народу.
Я не закликаю всіх одягати національний одяг, — від цього українцем не станеш, але не знати українцям своєї мови просто соромно. Вважаю, що кожен повинен знати мову й пісні своєї бабусі, яка так щиро колись розповідала нам казки, яка вчила співати. Щиро вдячна своїй бабусі за те, що вона прищепила мені любов до рідної мови, до рідної землі.