Іть написати твір на на 1 ст. тему любов до рідного краю "листівки з міст" д. родарі за 30 хвилин зможете на українській мові 20 ів вам!

Тема. джанні родарі «листівки з міст». широта світу та його сприйняття ліричним героєм вірша. листівки як символ широти світу і прагнення до його відкриття.  цілі навчальні: шляхом історико-культурного коментаря розкрити маловідомі і малозрозумілі факти історії та культури італії; ознайомити і зацікавити життям і творчістю письменника;   розвивальні: розвивати навички виразного читання поезії, вміння висловлювати враження від прочитаного, характеризувати образ ліричного героя;   виховні: виховувати шанобливе ставлення до культурних надбань людства, сприяти формуванню гуманістичних ідеалів справедливості, свободи, честі.  обладнання: карта світу, портрет письменника, комп’ютер, презентація до року, ілюстрації, музичні записи, виставка книг.  тип уроку: урок вивчення нового матеріалу. просто мандрувати — це нудно.  а от мандрувати з метою —  це захоплююче і корисно  с. шрайвер  1. слово вчителя  прочитайте епіграф до уроку, як ви його розумієте.  кожен день приносить нам нові знання, досвід, враження, очікування. щоб збагатити себе досвідом попередніх поколінь, красою творіння рук людських, життєвою мудрістю перенесемося до чудової країни – італії. це батьківщина відомого італійського письменника джанні родарі.  презентація про італію і її визначні місця.  у північно-італійському містечку омен 23 жовтня 1920 в сім'ї власника маленької пекарні народився хлопчик джанні, якому судилося стати одним з найкращих казкарів італії. його батько, джузеппе родарі, був главою численної родини і зовсім не багатою людиною - та й вся італія на початку xx століття була дуже далека від процвітання. людям доводилося відправлятися на заробітки в сусідні держави - францію, швейцарію, німеччину. але пекар родарі зумів знайти своє місце в житті, і сяк-так родина зводила кінці з кінцями.  дитинство майбутнього казкаря протікало в люблячій сім'ї, але народився він слабким і часто хворів. батьки багато часу приділяли спілкуванню з дітьми, вчили їх малювати і грати на скрипці. тяга до малювання у джанні була настільки велика, що у свій час він навіть мріяв стати художником. ще йому хотілося стати майстром іграшок, щоб діти грали незвичайними і ніколи не механічними іграшками, які ніколи б їм не набридали. все життя він вважав, що іграшки для дітей настільки ж важливі, як і книги. в іншому випадку діти просто не зможуть правильно ставитися до навколишнього світу, не стануть добрими.  джанні виповнилося лише дев'ять років, коли на сім'ю обрушилася страшна трагедія. сталася вона через любов джузеппе родарі до тварин - в сильний дощ він підібрав на вулиці кошеня, жалюгідного і мокрого, а по дорозі додому сам промок до кісток і сильно застудився. усього тиждень знадобився пневмонії, щоб звести в могилу життєрадісного і улюбленого всіма батька сімейства. для вдови і дітей настали важкі часи. щоб хоч якось прогодувати сім'ю, мати влаштувалася в багатий будинок на роботу служниці. лише це дозволило джанні і його двом братам маріо і чезаре вижити. 

Не копай іншому яму,бо сам у неї впадеш.Можна навіть пояснити із заголовку,що цей вислів означає.Це так звана яма підлості яка тебе сама туди й і зажене.Якщо ти хочеш комусь щось погане зробити,тому що може ця витівка повернутися до тебе назад і ти спідкаєш її невдачею.Є багато прислів'їв що пояснують чому ти потрапиш в цю яму.Так звана перша частинка прислі'я означає не лізь не в своє діло.Це свідчить тому,що багато лудей люблять вирішувати чужі справи навіть на питаючи їх самих,і самі наирапляють на небезпеку.З кожним неправильнтм вчинком ти сам потрапиш для себе в незручне становище і вихльобуватися з нього тобі прийдеться самому.
Я б для всих зробила висновок:якщо хочеш комусь зробити щось не хороше,спочатку подумай про наслдки які можуть виникнути.

(1902)Літературний рід: епос.Жанр: повість.Тема: зображення трагічної події, що сталася в гуцульській родині хлібороба наприкінці XIX ст.Головна ідея: поміркувати над причинами братовбивства, тобто пер-шогріха, зла у світі.Головні герої: заможний ґазда Івоніка Федорчук, його дружина Ма­рійка, старший син Михайло, молодший син Сава; заможний ґазда Ва­силь Чоп’як, його дружина Докія й дочка Парасинка, чоловік Парасинки Тодорика; панська наймичка Анна; циганка Рахіра та її батько Григорій.Сюжет твору: заможний ґазда Василь Чоп’як віддає свою дочку Па-расинку за нелюба Тодорику (дівчина закохана в Михайла Федорчу-ка) — старий Івоніка на весіллі каже, що шкодує за такою невісткою, як Парасинка, його Михайло був би прекрасною парою, проте його скоро заберуть до армії; Михайло — чемний і працьовитий хлопець, молодший син Сава — байдужий до господарства, не любить землі; Івоніка каже, що він не одержить у спадок землі, якщо не зміниться — Івоніка зізнається Докії, що має гроші, щоб відкупити Михайла від армії, проте не знає, чи вдасться — Марія була трудолюбивою ґаздинею і дуже економною, тому на селі її називали скупою; якось вона пішла до ворожки й та напророчи­ла їй, що роздаватиме своє добро бідним, а від людей ховатиметься, що близьке піде далеко від неї, а далеке стане близьким — жид, з яким Іво­ніка домовився про Михайла й дав гроші за викуп із солдатчини, десь зник, тож Михайло вимушений іти до армії — Михайло все частіше ду­мав про панську робітницю Анну, нещасну дівчину, яку бив рідний брат, а матір забирала зароблені гроші — якось Михайло зустрівся з Анною, яка поверталася з лісу, їй привиділося, ніби з ліска летить щось темне з вог­няними очима, Михайло заспокоїв дівчину — тим часом Сава нишком носив Рахірі крадені вдома борошно, сир… — восени Федорчуки із сумом провели в армію Михайла — хлопцеві дуже тяжко було в солдатах, навіть закрадалася думка про дезертирство — тепер щотижня до нього прихо­див батько, усіляко підтримував сина — Марійка гнівалася на Саву, казала, що той не одержить землі, якщо й далі буде з Рахірою — Анна під серцем носила дитину, люди стали вже це помічати, мати й брат вигнали Анну з дому, її прихистила в себе Докія — якось зустрілися на пасовись­ку Анна й Рахіра, Рахіра почала випитувати, хто ж батько майбутньої ди­тини, вони почали сваритися й Анна навіть ударила Рахіру й сказала, що про неї, ледащицю й відьму, кажуть у селі — Рахіра поскаржилася на Ан­ну Саві — Михайло був удома у відпустці — Сава попросив Михайла пі­ти разом з ним уночі до панського лісу й набрати там дерева, щоб відре­монтувати огорожу; Михайло вважав це крадіжкою, проте згодився — на другий день лісник приніс Марійці страшну звістку: у панському ліску знайдено вбитого Михайла — багато людей зібралося у Федорчуків, ко­ли зайшла до хати Анна й кинулась до Михайла, усі збагнули, хто бать­ко ще не народженої дитини — Анна кинулася до Сави й кричала, що він убивця — Івоніка вийшов на двір і став гаряче молитися, бо зрозумів, що «за землю підняв Сава руку на свого брата, лиги за землю!., іншого тут не могло бути» — на другий день приїхала комісія і встановила, що в Ми­хайла стріляли зблизька, що він вижив би, якби відразу його знайшли в ліску — Сава був блідий і трясся, ніби від пропасниці — лікар помітив на його штанях кров, проте він пробелькотів, що то від зайця — Саву запі­дозрили, але нічого не знайшли — коли робили розтин тіла, з нього випа­ла куля; Івоніка підняв її і заховав, кулю впізнав: саме такими стріляв Сава — Івоніка боявся втратити й другого сина — Саву забрали до міс­та — відбулося поховання Михайла— Анна народила близнят (двох хлопчиків) — навесні за порадою Докії Анна пішла до Марійки, аби та взяла хоч одного хлопчика на утримання, проте вона вигнала Анну — на Різдво, коли Марійка була сама в хаті, то до вікна підійшов якийсь чоло­вік і сказав, що бачив, як у ліс Михайло йшов із Савою, а говорить він про це тільки тепер, бо не хоче мати камінь на душі — через брак доказів Саву відпустили — він пішов до Рахіри, кажучи, що не потребує батько­вої землі й піде з жінкою на заробітки до Молдови — Анна жила з боже­вільною думкою вбити Саву, а той однієї її і боявся — померли близнята Анни й вона ніби збожеволіла (бродила полями, заходила до хат, не впіз­наючи нікого) — Івоніка картав дружину, що та не прийняла онуків — Ан­ну відвезли до шпиталю (гроші на лікування зібрали всім селом) — про­йшло шість років, Івоніка й Марійка працювали й за Михайлову душу го­дували обідами бідних, Саву відділили, віддавши йому півхати, а землею не наділили (хай сам заробляє) — Докіїн брат Петро став лісником і од­ружився з Анною, минуло п’ять років, і в них народився хлопчик — Івоні­ка потайки від Марійки записав на нього найкращий лан Михайла.