Твір роздум за творчістю лесі українки

Ви, мабуть, знаєте, кого в українській літературі величають дочкою Прометея? Так охрестили Лесю Українку, бо все своє нелегке життя вона віддала служінню народові. Провісниця революції, Леся бажала скінчити свій шлях, як і починала: із співом на устах! Нам з вами спершу треба написати твір про уславлення Лесею Українкою мужності і сили людського духу. Спочатку потрібно знайти вірші, які б до розкрити цю тему. Наскільки Леся Українка палко любила свій народ, свій рідний край, наскільки уже в юності замислювалась над шляхами його історії, намагаючись взаємозв’язати минуле, сучасне, майбутнє, визначити місце людини у вирі переплетінь народних доль, свідчить поезія «Соп 1га зрет зрего!». Написаний під час надзвичайного загострення її хвороби вірш звучить як гімн боротьбі за життя, за світло, за добро. Скільки в ньому щирості, життєвого вогню, любові до життя! Хмари осінні, лихо, тьма сприймаються як символи не лише особистого лиха, а передусім всенародного, вселюдного, породженого суспільними умовами. Уже в цьому вірші починається мотив, який, розвиваючись, пройде через усю творчість письменниці: людина стає сильною, коли збагне свій обов’язок, моральну відповідальність перед народом. Юна поетеса свій обов’язок вбачає в тому, щоб «сіять квітки на морозі», поливати їх гіркими сльозами доти, доки не розтане лід гніту та зла і не зійдуть квіти дсбра та щастя. Вона буде «на гору круту крем’яную» камінь важкий піднімати з веселою піснею на устах, буде шукати «зірку провідну, ясну владарку темних ночей». У першій строфі вірша накреслена тема — поетеса жене геть жалі, які увірвалися в молоде життя:

Гетьте, думи, ви хмари осінні
То ж тепера весна золота
Чи то так у жалю, в голосінні -
Проминуть молодії літа? Наступні сім строф утверджують волю до боротьби. Остання строфа узагальнює настрій, увиразнює ідею, яка послідовно розвивалася протягом усього твору:
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні.
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
Дії ліричного героя, який не мириться з владою темної ночі, а шукає ясну зірку, є проявом нескореності, життєвого оптимізму. Зірка подається як сила, що протистоїть темряві, як символ того ідеалу, що світить ліричному героєві, в перемогу якого він вірить. Цей вірш — утвердження подвигу як життєдіяльності героїчної особистості, душевної стійкості в безнадійних ситуаціях. Сама Леся Українка не скорилася, не піддалася хворобі, знайшла сили зберегти любов до життя, радість сприймання навколишнього світу. Для свого твору можете використати і вірш «Досвітні огні». Ця поезія, вже зовсім інша за ідейним змістом, сповнена невгасимої любові до вітчизни і ненависті до гніту, поезія, яка пройнята революційними настроями. Твір починається картиною ночі. Темрява — це символ самодержавства. Відчуття задушливого гніту в експлуататорському суспільстві авторка показує в образах: «темнота тяжка», «привиддя лихі», «чорнії хмари страшні».

Силу, яка переможе владу темряви і засвітить зорю вільного життя, поетеса бачить у робочих людях, у тих, хто створює матеріальні блага. Саме їх і уславлює Леся Українка, саме на них і хоче рівнятися.

Вірш «Слово, чому ти не твердая криця» можна вважати програмним у творчості Лесі Українки. У першій строфі цієї поезії письменниця звертається до слова, яке повинне піднімати народ до боротьби, тобто, «знімати вражі голови з плеч». Наступна строфа — це по суті аналіз своєї письменницької, громадянської позиції; поетеса ніколи не видобувала фальшивих нот зі своєї ліри, для битви з ворогом гартувала слово кров’ю власного серця:

Ти моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з піхви готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражого ж серця клинком не проб’єш…
Дві останні строфи сповнені радісним переконанням: вистраждане всім життям художнє слово стає міцною зброєю лише тоді, коли його візьмуть дужі месники-революціонери, задля яких вона і гартує цю свою «зброю іскристу». Непогано було б згадати, що цю «зброю» тримає в руках хвора жінка, що ще раз підтверджує її мужність та силу духу. У вірші вчувається тверде переконання в доцільності своєї праці, і непохитна свідомість зв’язку свого з колективом- хай і «невідомих», але, без сумніву, існуючих «братів"

Яким я уявляю людське щастя? (за оповіданням Олекси Стороженка „Скарб”)

Що таке щастя? Мабуть, ніхто не зможе пояснити унікальне явище. Адже інколи людина навіть не знає, що їй потрібно для цього. Щира любов, віддані друзі, родина за великим столом чи ще щось? Оте „щось” ми постійно намагаємось осягнути, відшукати серед полиць життя, збагнути всі своїм єством. Лише тоді здається прийде щастя. Та потрібно просто збагнути одну істину: „ Якщо хочеш бути щасливим – ти просто можеш ним бути”.На мою думку, щастя – це заповітна мрія, яка є у кожної людини. Коли вона хоче поїхати у подорож, побувати у незвичайній країні, і її мрія здійсниться, вона стане щасливою. Але на цьому щастя не скінчиться. Воно безкінечне. Адже за однією мрією прийде інша. Бо саме мрія є складовою сенсу нашого життя.Незвичним і досить дивним є уявлення про щастя в оповіданні Олекси Стороженка „Скарб”. Люди вважають щасливим того, хто все життя пролежав на печі, встаючи лише, щоб піднести до рота ложку запашного обіду, який готувала працьовита мати, а згодом любляча дружина. Саме заздрість у людей до життя головного героя Павлуся створила хибну думку про щасливу людину. Якби монети не сипалися до хати через вікно, якби не знайшлися люди, котрі піклувалися про нього не з корисливою метою, Павлусь навряд чи вважав себе щасливою людиною. Власне кажуче, він нею і не був. Адже випадкове щастя не можна назвати справжнім.Та інколи люди не розуміють, що щастя полягає не в статках, нажитих нечесним шляхом, а в гарних моментах життя. Інколи досить вкласти щиру любов у букет ромашок, а не подарувати одну троянду, хоч якою красивою вона не була б. Тому кожна людина є творцем свого щастя. Адже лише вона сама здатна відтворити власну мрію і стати щасливою!

Андрій – молодший син козацького полковника Тараса Бульби, брат Остапа. Андрій на відміну від свого брата не марив боями і битвами, ставився до них більш байдуже. Коли вони з братом навчалися в Київській академії, він був вигадливішим за брата. Подейкували, що йому все сходило з рук. Цей герой легко захоплювався мирськими розвагами і любив жінок. Останнім часом всі його думки займала одна польська панночка, з якою він познайомився в Києві. Вони бачилися лише кілька разів. Одного разу він навіть пробрався до неї в кімнату через камінну трубу, але почувши стукіт у двері, був змушений сховатися. Коли біда минула, служниця панночки, татарка вивела його через сад. Потім вони знову бачилися в костелі.

Остап – старший син козацького полковника Тараса Бульби, брат Андрія і просто хоробрий воїн. Остап разом з братом закінчив Київську бурсу і повернувся додому, де їх чекали батько з матір’ю. Батько дуже пишався своїми синами, але вважав, що справжня школа життя ще попереду. Остап відрізнявся гарячим, непохитним характером, мужністю і рішучістю. Коли батько вирішив пожартувати щодо їх одягу молодих семінаристів, він відповів бійкою, оскільки не терпів знущань. Батько заохочував такий характер. Про вольовий характері героя свідчить факт успіхів у навчанні. Спочатку йому зовсім не давалося навчання, але незабаром він вже був одним з кращих академіків в закладі. Мрії Остапа були завжди пов’язані зі битвами подвигами. Він не хотів ні в чому поступатися своєму батькові, старому козацькому полковнику. Остапу було 22 роки, але він уже був досить холоднокровний, розважливий і рішучий.

Объяснение: