Как тарас шевченко прославил украину

4.61/5 (92.28%) 145 голос[ов]

на мою думку, кожна людина повинна брати на себе відповідальність за своє життя і боротися за своє щастя. кожен з нас у житті повинен ставити перед собою певні цілі та відповідно робити все за для їх досягнення. саме це надає підставу образно називати людину – ковалем свого щастя.

довести своє твердження я можу такими аргументами: по-перше, безумовно,   щастя для кожної людини – це щось особливе та унікальне і саме наша життєва мета якнайкраще відображає наше розуміння щастя; по-друге: беззаперечно, нас оточують люблячі люди (родина, друзі), які завжди нам, дарують шматочки свого щастя і саме це повинно бути стимулом   для здобуття свого щастя, яким потім можна буде віддячити цим людям і іншим віднайти своє щастя.

у зв’язку з порушеним питанням хочеться згадати твір л. толстого “анна кареніна”, де автор чітко окреслює дві лінії життя: анни кареніної та костянтина левіна. анна поринає у вир бурхливих подій і після кількох протестів припиняє боротьбу, що згодом губить її. на відміну від неї, левін   чітко визначає, що для нього є щастям, і хоч на його шляху стають неабиякі перешкоди він впевнено долає їх та знаходить своє щастя.

інший приклад я хочу взяти   з власного життя. мій хоч і невеликий, але повчальний досвід довів, що якщо байдуже ставитись до свого життя і чекати, склавши руки, свого щастя, то ні до чого доброго це не . потрібно сміливо заходити у   кузню, брати у свої руки молот і не боячись вогню та важкої праці братися за роботу, адже від того, як відповідально ми поставимось до своєї роботи, таким якісним вийде наше щастя!

коли я читав повість а. я. чайковського «за сестрою», мені здавалося, що переді мною постав герой-богатир з раніше читаних українських дум. хоч павлусю було лише п’ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. я розумію, що автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певнр, він на: магався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої — окраса історії україни! і ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і бути на нього схожим.

ось павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів.

андрій чайковський не ідеалізує павлуся. хоч, звісно ж, у першу чергу, наділяє його найкращими рисами, за які хлопця не можна не полюбити. щодо мене, то я схиляюсь перед патріотизмом сміливого павлуся, його присягою на вірність рідному краєві, яка звучить у внутрішніх монологах героя, а також перед щирістю та м’якістю душі, теплотою та ніжністю почуттів. навіть те, що він нібито поступається совістю і вдається до хитрощів і обману татарина, який хотів повернути хлопця до двору сулеимана, можна виправдати. ним керувала мета будь-що вижити, щоб здійснити свою мрію — знайти сестричку ганнусю і визволити її з неволі. цій благородній меті були підпорядковані всі його вчинки і поведінка, поки не здійснилася його зустріч з сестрою.

, образ павлуся надовго запам’ятається не тільки мені, а й моїм одноліткам, бо хвилює й сповнює душі щирою любов’ю до рідної землі та її історії.

сподобався твір? збережи в закладках - » твір за повістю андрія чайковського «за сестрою». це не складно, зате не втратиш!