Прочитавши оповідання білий кінь шептало, я зрозумі ві

Я зрозумів, що кожен повинен бути особистістю і виражати себе, бо в кожного з нас є талант і своє "я".
Відчув те, що людина, втілена в образі коня, бажала не виділятися, але й з табуном вона не хотіла бути. Перед нею постав складний вибір, і вона схилилася до більш простішого.
Навчився відчувати алегоричні образи, втілені у різноманітних речах та те, що ми не повинні зливатися з натовпом.

Головний герой казки дід спочатку робив погані вчинки: зрубав дерево, зруйнував хатку Хухи-Моховинки, кинув сокирою, щоб убити Хуху, та тільки поранив їй ніжку. Але після того як Хухи врятували йому життя, дід змінив свою думку про цих істот і віднині розповідав людям про них тільки гарне. Фантастичні істоти в казці — Хухи лісові, пе-черниці, очеретянки, бур’янки, степовички, байрачні, левадні та Хо, зокрема Хо-Суковик, Лісовик Добро і зло в казці «Хуха-моховинка»  Носії добра в казці — Хухи та Хо. Носій зла — дід, який спочатку зруйнував житло Моховинки, а потім зробив її кривою на все життя. Та Василь Королів-Старий розриває коло зла. Коли дідові потрібна була до Хуха-Моховинка забула свої образи і врятувала його та ще й покликала інших лісових істот. У казці «Хуха-Моховинка» Королева-Старого добро несуть фантастичні істоти, а зло — людина. Опис зовнішності Хухи-Моховинки Хуха-моховинка це дуже маленька й легенька лісова істота.Вона м’яка на дотик,вкрита довгою зеленою вовною,має голі мордочку і лапки.Хуха маленька як кошенятко.Вона вірна й товариська,якщо у якоїсь тваринки лихо — завжди до Ще вона дуже працьовита. «Як і всі інші Хухи, Моховинка так само мала мінливу вовничку, яка враз сама собою робилася того кольору, що й ті речі, біля яких бувають Хухи. Моховинка найчастіше була зеленою, бо рідко відбігала від своєї зеленої хатки. Але ж коли вона бігала по соснових старих глянцях, що лежали на землі, то ставала такою ж рудувато-червоною, як вони. Біля потоку була вона блакитною, як вода, на піску — жовтою, як пісок, між кущами шипшини — рожевою, на вересі — фіалковою, на снігу ставала білою». «Була вона й сама пухка, як мох. Мала довгу вовничку, що, мов шовком, вкривало все її тільце. Сама тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку — «братики». Та були ще в неї голенькі зісподу, рожеві лапки». «Хухи не можуть говорити, доки бувають невидимі. Вони тільки пищать, як мишки, або муркочуть, як котики. Сили вони також не мають, бо легенькі, як пушинка, а м’якенькі, як вата». Чого вчить казка»Хуха-моховинка»? Казка вчить нас любити і берегти природу, тварин, людей. Засуджує тих людей, що незаконно рубають дерева, неуважно ставляться до тварин. Слід пам’ятати слова з Біблії про те, що на зло потрібно відповідати добром. І тоді добро повернеться.

Лукаша:

Лукаш - дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку.

 

 Бо він уперше тута. Він здалека, 
не з сих лісів, а з тих борів соснових, 
де наша баба любить зимувати;
осиротів він з матір'ю-вдовою, 
то дядько Лев прийняв обох до себе...

 

Лукаш грає веснянки. Мавка, слухаючи, мимоволі озивається тихесенько на голос мелодії

Мавки:

З-за стовбура старої розщепленої верби, півусохлої, виходить Мавка, в ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки і проводить долонею по очах.

 

Лукаш хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік, Мавка кидається і хапає його за руку.

 

Що ж, ти зовсім така, 
як дівчина... ба ні, хутчій як панна, 
бо й руки білі, і сама тоненька, 
і якось так убрана не по-наськи... 
А чом же в тебе очі не зелені?

 

Мавка, зачарована, тихо колишеться, усміхається, а в очах якась туга, аж до сліз; Лукаш, завваживши те, перестає грати.

Лісовика:

 Який-бо ти, дідусю, став суворий! 

Се ти мене отак держати будеш, 
як Водяник Русалку?

Лева:

Лев уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду; по-поліському довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої 
повстяної шапки-рогатки; убраний Лев у полотняну одежу і в ясно-сиву, майже білу свиту; на ногах постоли, в руках кловня (малий ятірець), коло пояса на ремінці ножик, через плече виплетений з лика 
кошіль (торба) на широкому ремені.