"чарлі і шоколадна фабрика" скласти характеристику героя майк тіві на українській мові.

Майк тіві-вважає, що справжнє життя лише в телевізорі.потрапив у телевізор.   повернути собі свій зріст або принаймні знайти потрібну баскетбольну команду;   зрозуміти, що життя дуже цікаве та різноманітне.

ЩЕДРИЙ ВЕЧIР

РОЗДIЛ ПЕРШИЙ

Як тiльки весна десь у житечку-пшеницi розминеться iз лiтом, у нас достигають суницi, достигають уночi, при зорях, i тому стають схожими на росу, що випала з зiрок.

Це теж, прихиляючи небо до землi, говорить моя мати, i тому я люблю ту пору, коли суничники засвiчують своє цвiтiння. Цвiтуть вони так, наче самi дивуються, як спромоглися на такий беззахисно-чистий цвiт. А згодом над ними по-дитячи нахиляють голiвки зволоженi туманом ягоди. I хоч невелика ця ягода, а весь лiс i всяк, хто ходить у ньому, пахне суницею. Я тепер лягаю i встаю, накупаний цими пахощами, —

лiто,

лiтечко!..

Я люблю, як ти розкриваєш свої вiї, прижурений житнiй цвiт, я люблю, як ти довiрливо дивишся на мене очима волошки i озиваєшся косою у лузi, перепiлкою в полi.

А як хочеться спати в тобi, у твоєму солодкому туманi, у твоїх зорях!..

Та вже знайома рука лягає на плече i знайомий голос нахиляється до твого сну:

— Вставай, Михайлику, вставай.

— Ма-мо, iще одну крапелиночку...

— Струси цю крапелиночку.

— Ой...

— Гляди, ще боки вiдiспиш. Тодi що будем робити? Рядно i тепло спадають iз тебе, ти увесь збираєшся у грудочку, неначе волоський горiх, вростаєш у тапчан. Та хiба це пособить?

— Вставай, вставай, дитино, — виважує мати зi сну. — Вже вiкна посивiли, вже прокидається сонце.

Сонце?.. А ти ще бачиш мiсяць, як його з лiсу виносять на рогах корови, що теж пропахли суницею.

На тебе, на твої пошматованi видiння знову падають слова, немов роса; ти встаєш, сурмонячись, позiхаючи, прикладаєш кулаки до очей, а у вухо, де ще причаївся сон, крiзь туман добирається сумовите кування. Вже не перший ранок печалиться зозуля, що от-от на сивому колосi жита загубить свiй голос, —

лiто,

лiтечко!

Воно тихо з полiв зайшло в село, постояло бiля кожного тину, городу та й взялося до свого дiлечка, щоб усе росло, родило. I все аж навшпиньки спинається, так хоче рости, так хоче родити!

Як зелено, як свiжо, як росяно за двома вiконцями нашої бiдарської хатини, яка займає рiвно пiвзасторонка старої перепалої клунi, що вночi спить, а вдень дрiмає...

Пiсля повернення тата був у нашiй родинi дуже невеселий день — розподiл дiдизни. Мов чужi, сидiли на ясенових лавах брати й братова, висвiчували одне одного пiдозрiливим оком. Правда, бiйки-сварки не було, але та сердечна злагода, що жила колись у дiдовiй оселi, далеко вiдiйшла вiд спадкоємцiв. Найбiльше показувала характер братова, хоча й мала на своєму господарствi п'ять десятин, i воли, i корову. Але й дiтей було у неї теж немало — аж четверо, i старшiй дочцi вже треба було готувати вiно.

Дiдова хата дiсталася дядьковi Iвану й дядинi Явдосi. Вони без вiдволоки того ж дня почали зривати з неї блакитнi вiд часу i неба снiпки, а саму хату — пилами розрiзали навпiл. Боляче й лячно було дивитися, як з-пiд залiзних зубiв, наче кров, бризнула стара тирса, як iз живої теплої оселi ставало руйновище — купа скалiченого дерева, як оте вiкно, бiля якого вiдпочивав дiдусь, вирвали з стiни й, наче покiйника, поклали на воза

микола васильович гоголь народився в україні. усе, що оточувало хлопчика в дитинстві, було овіяне романтикою: краса українських пейзажів, чарівність народних легенд та героїка історичних переказів.

в один з періодів свого життя гоголь надзвичайно захопився історією. особливу його увагу всесвітня історія та минуле рідної україни. з-під пера письменника вийшла повість “тарас бульба”, яка описує одну з найбільш яскравих сторінок української історії – епоху козацтва. у творі м. гоголь першочерговим завданням для себе визначив не історично точний опис подій та деталей, а зображення сили національного характеру, козацької звитяги, духу самої епохи, яку він відтворює яскраво і колоритно.

в образі головного героя тараса бульби автор втілив найкращі риси запорізького козака.

тарас – один з числа корінних полковників, людина досвідчена, загартована у битвах. його поважають товариші по зброї за любов до батьківщини, мужність, вірність товариству, відданість справі захисту рідної землі від ворогів.

маючи двох синів, бульба пишається ними, хоче бачити їх справжніми козаками,

показати їх – свою гордість – товаришам.

тому герой і знаходить справу, в якій би сини проявили себе з найкращого боку. у поході старший син остап, завдяки мужності, кмітливості, вмінню володіти зброєю, стає курінним атаманом. гордістю переповнене серце старого тараса. та, на жаль, молодший син андрій зрадив рідну землю, зрадив товаришів. горе зігнуло батька. він як справжній патріот і запорожець обирає любов до вітчизни, а не любов до сина. андрій гине від рук батька.

мужньо витримав тарас, хоча серце розривалося, і сцену тортур, яким піддал вороги старшого сина. та помстився добре старий козак ляхам, випалюючи їхні села та міста.

у кінці твору смерть чекає і на самого тараса. та він думає не про себе, а про те, як краще відступити його товаришам. саме таких людей, як тарас бульба – мужніх, сміливих, вірних, відданих – поважали на січі, про них складали пісні кобзарі. такими людьми пишався наш народ, ними славилась україна!