Конфлікт між буденним прагматизмом і високою духовністю, мрією(за драмою-феєрією лесі українки "лісова пісня") твір на 3 сторінки дякую! )

До написання "Лісової пісні" Леся Українка, можна сказати, готувалася все життя. У неї вона вклала "цвіт душі" і вилила зі свого серця "те, що не вмирає". Це не звичайна драма, це не тільки драма-поема, а драма-пісня, ніжна, як голос сопілки, пісня волинського замріяного лісу, зворушлива, глибока, мудра. "Лісова пісня" вражає нас красою мрії, глибиною думки, музикою мови. Вона відкриває перед нами чари Полісся у шумах і тінях лісових, у веселкових барвах квітів, у зітханні вітру, гомоні весняної ночі, у буйних, "безупинного руху жагучих" силах природи. Це пісня пісень не лише Лесі Українки, а й усієї української драматургії. Жагуча й пристрасна пісня про велику любов і жорстоку зраду. Свій твір поетеса назвала драмою-феєрією, тобто драмою, в якій відбуваються незвичайні, неймовірні перетворення, у якій поряд з людьми діють постаті, створені їхньою уявою. У "Лісовій пісні" Леся Українка поєднала фантазію з дійсністю, буденне життя із світлими поетичними мріями. Місце дії поеми — густий предковічний ліс на Волині. Сюди напровесні прийшов до лісу юнак Лукаш і заграв на сопілці. Полилася дивна мелодія, краща від пісні весни — "весна ще так ніколи не співала". Сила пісні чарівна, незвичайна. Під її звуки оживає навіть природа. Дивно, прекрасно, солодко грає Лукаш, а ліс вторить цій мелодії своїм життям. "На голос веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріша дика рожа, біліє цвіт калини, глод соромливо рожевіє, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти". Музика Лукаша розбудила від зимового сну Мавку, викликала в ній нові, незнані поривання. У музиці юнака лісовій дівчині розкрилася безмежна краса людської душі, радість життя і творчості. Саме в цю весняну пору зароджується кохання Мавки й Лукаша. Проста мелодія пісні перевертає все в душі Мавки, на поцілунок парубка вона скрикує: "Ох! Зірка в серце впала!" Не звідане досі почуття і окрилює Мавку, і приносить болісні страждання, бо вона прагне не лише пристрасті, а й духовної спорідненості й любові на все життя. Глибоке й самовіддане кохання до Лукаша — найкращий цвіт її душі. Мавка перша запитує: "Чи гарна я тобі?", захоплюється, що люди, як голуби, паруються "навік" Заради коханого вона залишає ліс і йде між люди.

Наталочка Руснак – головна героїня твору, це допитлива та розумна дівчинка. Цій маленька довірлива героїні, якій довелося багато чого пережити. Через випробування до дитини поступово приходить відчуття і розуміння національного. Кілька разів Наталочка зазирнула в минуле і саме тоді збагнула важливу річ: «Козаків перемогли. Але не покорили! Вони гинули, не піддавшись, не схилившись, лишаючи по собі невмирущу славу!». Національне треба відчути всім серцем, побачити на власні очі. Якби Наталка з батьками не змогла вчасно відгадати загадку Антипка і знайти шаблю, вона б мусила все життя брехати

Риси характеру: сміливість, довірливість, уміння дружити, патріотизм, розвинута фантазія, любов до пригод, наполегливість

Батьки Наталки: свідомі патріоти, віруючі, люблять сівати українських пісень, поважають та знають історію своєї батьківщини, мама членкиня Союзу українок, Сестринства святої княгині Ольги й Товариства української мови “Просвіта”

Відповідь:

1. що вчинили цигани і хто постраждав?

Судячи з усього, цигани займалися злодійським ремеслом:  крали або переховували крадене у плавнях. А одного разу, здається, Гіца або вскочив у халепу  і його побили чи поранили, або, можливо, і хтось потерпів від його дій. Постраждали від дій циганів в першу чергу ті люди, яких вони обікрали а, моживо, побили чи вбили. А також рикошетом їхні дії зачіпили і стали фатальними для Остапа, якого турецькі жандарми арештували разом з циганами.

Пояснення:

Цитати:

І чим більш Остап придивлявся, тим більш помічав і все більше запевнявся, що попав у злодійське гніздо. Гіца з Раду по цілих днях спали, а на ніч кудись щезали. Часто серед ночі, перериваючи спо-кійний сон хатинки, розлягався раптовий грюкіт у віконце, і хату сповняла ціла банда якогось непевного люду... Плавні були добрим місцем до схованки краденого, а старий і молодий цигани жили з ними душа в душу та сміливо звірялись їм із усіх таємниць небезпечного ремества.

Якось перед світом Раду уніс у хату побитого, скривавленого Гіцу. Старий циган стиха постогнував і лишив за собою, від порога до лави, криваву стежку.

На другий день, коло полудня, набігли на циганську хатину турецькі жовніри, зробили трус, познаходили в плавнях якесь манаття і пов'язали всіх, хто був у хаті, навіть слабого Гіцу. Надаремне Остап запевняв, що він чужий тут, надаремне оповідав, як він опинився у плавнях, його не слухали, як не слухали лементу жінок, прокльонів Раду