:нужна цитатная характеристика панночки из произведения марко вовчка "iнстiтутка"

У ставленні до дівчат-кріпачок панночка жорстока й ненависна, вона змушує їх постійно працювати, та ще й сердиться, коли бідні підуть обідати та відірвуться від роботи. Та найбільше потерпала від неї Устина, на якій та зривала все своє зло, роздратування, неначебто це не жива мисляча істота, а якась тварина чи бездушна річ: «Вона мене й щипає, й штрихає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає — чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною!» Одного разу панночка навіть трохи не задушила Устину через те, що та не так її заплітала. Як бачимо, панночка втрачає будь-які звичайні людські моральні принципи в ставленні до кріпаків.

Такою ж була інститутка в особистому житті. Коли вона закохалася в полкового лікаря, то навіть до нього ставилася, немов до свого прислужника, а не до такої ж людини. Устина говорить про її почуття: «Якось дивно полюбила, не по-людськи». Вона ніби хизується перед іншими панночками, що зуміла приборкати такого гордого красеня. Панночка спочатку хоче втерти носа всім іншим дівчатам, до того ж вона думає, що лікар бідний, то й не має в ньому особливого інтересу. У бажанні володарювати людьми панночка доходить до абсурду, коли, наприклад, забороняє лікареві напитися води, хоч його й мучить спрага. Коли ж дізнається, що лікар має статки, зразу ж вирішує вийти за нього заміж.

Дуже характерним є епізод, в якому панночка повідомляє, що дарує молодим Дубки. Лікар тоді замріяно згадує, що тут вони закохалися, що «садок зелененький, квітчастий» там. А панночка сміється з нього, думаючи тільки про прибутки від цього маєтку: «Садок зелененький, садок квітчастий... Ти згадай, серце, які Дубці дохідні!» Ці холодні слова якнайкраще показують її духовну нерозвиненість, дрібність її натури.

На хуторі, ставши повноправною господаркою, панночка все більше навісніє, намагаючись витиснути з маєтку більше зиску: «Люди прокидались і лягали, плачучи, проклинаючи її... Усе пригнула по-своєму молода пані, усім роботу тяжку, усім лихо пекуче із-найшла. Каліки нещасливі, діти-кришеняточка, й ті в неї не гуляли; здавалося усяке діло каторгою. Стоока наче вона була, все бачила, всюди, як та ящірка, по хутору звивалась; тільки погляне, то наче за серце тебе рукою здавить». Дійсно, в очах кріпаків панночка поставала не як людина, а як якась страшна потворна істота, ящірка, уособлення зла й страждання

ответ:

кожен народ, створюючи власну національну культуру, тим самим робить внесок у світову культуру, здійснюючи за її зв’язок з навколишньою природою та іншими . в результаті такого спілкування відбувається взаємне культурне збагачення. і як наслідок — різні культури розвиваються, ускладнюються, стають набагато різноманітнішими.

світова культура — феномен . національна культура є частково і джерелом світової культури, одночасно витікаючи з неї. без ї культури не може бути регіональної, самобутньої національної і навпаки. світовій культурі властивий інтегрувальний процес. національні ж мають диференційований характер.

українська культура з давніх-давен зазнавала впливу зі сторони і в свою чергу, так чи інакше, впливала на інші культури, проявлялася у міжнародних відносинах різним чином. 

Честно я хз но прост вот:

Література доби середньовіччя – одна з найцікавіших сторінок історії культури людства. Ця доба тривала приблизно з ІІІ – IV століття до другої половини ХІІІ століття в Європі, а на Сході – до ХІХ століття.
Середні віки були добою, коли зароджувалися нації, активізувалося їхнє суспільне та культурне життя, формувалася література на національних мовах. Наукові дослідження аргументовано довели, що середньовічній культурі притаманні і досягнення, і глибина змісту, і свої суперечності. 
Середньовічна література являє собою велику різноманітність та строкатість жанрових форм. У ній розвивались майже всі роди літератури. У творах того часу ми бачимо поєднання фольклорних, клерикальних (церковних) і освітніх мотивів, наслідування античних і східних літературних традицій. 
Китайська література вже нараховує кілька тисячоліть. Це одна з найцікавіших і найоригінальніших літератур світу. Середньовіччя займає в ній особливе місце. Цей період охоплює майже півтори тисячі років – ІV–ХІІІ століття. 
Правління династій Тан (VІІ – VІІІ ст.) – час розквіту китайської середньовічної культури. Це відбувалося завдяки політичному та економічному розвиткові країни. Дві столиці китайської імперії – Чаньян та Лоян – були відомими політичними та торговими центрами, в яких з’явилося книгодрукування. Розвивалася музика, образотворче мистецтво, література, наука.
У Китаї панував культ книги. У бібліотеках все сприяло вдумливому читанню: стояла повна тиша, курилися пахощі. Читач ніколи не торкався сторінок пальцями – він перегортав їх довгими нігтями, повільно і дбайливо. 
Особливим попитом користувалися збірки віршів, адже уміння писати вірші було найважливішою умовою для отримання посади: лише той, хто володіє секретами віршування, мав змогу складати державні екзамени. Жодне дружне застілля не обходилося без віршів, їх присвячували одне одному під час зустрічей чи розставання. Вважалося, що поезія здатна замінити ліки, втамувати душевний біль.
Число поетів у Китаї вимірювалося десятками тисяч, а їх творів – десятками тисяч томів. Існували особливі правила складання та читання віршів, адже своєрідністю китайської поезії є те, що у вірші немає ні переносів фрази з рядка в рядок, ні граматичних узгоджень рядків – вони поєднувалися паралелізмом (по черзі зображуються стан природи і стан людської душі). 
Основні жанри китайської поезії середньовіччя – ші і ци.
Ші – вірші з дворядковою строфою, фіксованого розміру.
Ци – вірші пісенного типу, які, на відміну від ші, складаються з нерівних рядків.
Творчість уславлених китайських поетів Лі Бо та Ду Фу припадає на період розквіту філософії даосизму.
Ієрогліф „дао” перекладається з китайської як „шлях” чи „закон”, „правило”. За цим вченням, людина – частина всесвіту, людина і природа – єдине ціле, людина підпорядкована дао – загальному законові. Пізнати дао – шлях природи – призначення вільної людини, бо це її шлях також.
Китайські поети були найосвіченішими людьми і у своїй більшості знаходилися на державній службі (якщо не все життя, то хоча б тимчасово). Вони добре зналися на історії, філософії, мистецтві й поєднували все це з багатим життєвим досвідом. Виконуючи нелегкі обов’язки чиновника, вони вступали у складні стосунки між владою і людиною, владою і народом.